Альчесто! Чого ти шукаєш у пережитих, минулих очеретах? Перед нами далекі озера! (с)
У мене були великі сподівання на книгу «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію» Майка Йогансена. Але буквально з перших сторінок я зрозуміла, що, на жаль, метчу не буде.
Знаєте, прочитав книгу, де я мало, що зрозуміла, я думала, що подивлюсь відео експертів, почитає рецензію, і таки розберусь у ній. Але зрозуміла, що я не хочу це робити. Я хочу залишити у своїй голові цю абсурдну, оригінальну, мозковибухову книгу, як вона є.
Тому не очікуйте хоч якогось розбору. Це просто будуть мої враження від Майка Йогансена.
Одразу зроблю попередження: у книзі є цинічне вбивство собаки. Особисто я не була до цього готова. Тому думайте, чи треба воно вам.
Почну з того, що я ніяк не могла зловити темп книги. Я наче постійно спотикалась об слова. Часто втрачала думку, тому змушена була перечитувати абзаци знову й знову. Тобто мені дійсно було цікаво, але важко було зосередитися. Чому так? Я не знаю. Можливо, через мову автора. Можливо, через стилістику автора. Хз.
Як я сказала, що я не все розуміла. Не все – це я прям применшую. Бо тут як такого сюжету немає, але постійно щось відбувається химерне. Один герой перероджується в іншого, є фіктивні персонажі, а є реальні, одне змінює інше.
Тим часом на дорозі, де оце тільки ішла баба, вже нікого не було. Тільки дурман край дороги стиха хитав колючою закуреною головою та десь далеко в дворі кудкудакала курка. Баби не було. Вона не повернула в вуличку і не зайшла в двір, і не злетіла на небо, і не провалилася крізь землю. Її просто не було — адже ж ми попереджали читача, що це персонаж вигаданий, суто абстрактна величина, алгебраїчний знак, а не жива людина. Баби не було, як не було й розмови про овес. Тільки дурман край дороги стиха кивав закуреною колючою головою.
Вибачте, але я не можу все це осягнути. Але в той же час це зовсім не бісить. Як герої плили в човні, так і я плила по тексту, насолоджуючись книжкою, яку не розуміла)
Особливо мене тішили якісь неочікувані повороти, коли не можеш стримати усмішку або ж щире приємне здивування. Як, наприклад, цей уривок:
Леонардо покинув весла й випростався в човні. Вони вʼїздили в Слобожанську Швайцарію. За ними відпливала сіть озір і колін, Кривець розвивався в Дінчик і йшов у велике плесо під Задонецьким хутором, ліворуч попереду лежало, як колосальне дзеркало, Біле озеро. А просто попереду вогким подихом віяла озія темних лісових гір, ховаючи під кучмою ще незнаний підгірний Дінець. Леонардо стояв як скамʼянілий, Альчеста підвела голову і мовчки дивилася на ліси. На мить стало зовсім тихо, крекіт жаб ущух, гори несподівано затулили півнеба і застигли в чеканні. «Альчесто, люба!» — тихо мовив Леонардо — і не зміг казати далі. «Альчесто», — сказав він з зусиллям. Вона повернула до нього голову і мовчки дивилася на нього глибокими вогкими очима. «Альчесто! — повторив Леонардо. — Там... десь там... серед одежі лежать мої цигарки. Дай сюди, будь ласка. Страшенно хочеться курити».
Як я знаю, Майк Йогансен, як і половина жителів будинку “Слово” (Хвильовий, Куліш, Досвітній, Вишня) любив полювання та мав собак. І ось ця любов до Слобожанщини, її “ляндшафів”, собак, ночей та озер відчувається майже з кожної сторінки. Тут купа зворушливих віршів та ніжні описи природи. Та й епілог насправді все пояснює, викликаючи сміх.
Проте не менше тут іронічного зображення місцевих, сатиричного висміювання великоросів та завуальованої критики системи. Тому за іронією, жартами та сміхом, як завжди ховається трагічне та життєве.
Елеґантною ручкою, затягнутою в лайкову рукавичку, Альчеста взяла шклянку (з ятки з квасом), але негайно поставила її назад. Ти могла б сміливо пити, о Альчесто, — сказав Леонардо. — Сифіліс найбільше поширений у селах над річкою Уди, селах великоруських, де немає ні одного, хто не був би хворий. Ці старовинні оселі, старіші від усіх українських осадів, були основою для військових селищ державного експериментатора Аракчеєва. Він не мав повного успіху в своїх експериментах і виплекав у селищах тільки один бік військової доблести, а саме венеричні хвороби. Але Зміїв — це відносно недавня колонія західніх українців, і тут сифілісу немає. Отже, ти могла б сміливо пити з цієї шклянки, о Альчесто!»
Ця книга є пародія на безліч книжок. Особисто для мене “Подорож” – це суміш Хвильового і його “Санаторійної зони”, “Дона Кіхота” Сервантеса та «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя.
Чи варто читати? Безумовно! Майк Йогансен – один із найкращих українських авангардистів. Тобто максимум абсурду, іронії, експериментів. Додайте до цього ще літературознавство, перекладацьку діяльність, начитаність.
Тим паче, що Майк Йогансен належить до «Розстріляного відродження», його було розстріляно в 1937 році.