Полум’яний бог – Ребекка Кван, 2020

Rin had spent so long hating how she felt when she burned, hating her fire and her god. Not anymore. (c)

Отже, заключна частина циклу “Макова війна” вийшла під назвою The Burning God (на той час, коли я її читала, українського перекладу ще не було). Відгуки на першу частину можна знайти тут, а на другу – тут. І заключна частина мені сподобалась найменше. Але я рада, що завершила трилогію і можу нарешті взятися за “Гіперіона” Дена Сіммонса)

Рін після зради Неджа вирішила повернутися до рідної провінції, де й очолила армію зі звичайних людей, які захотіли долучитися до неї. В цей раз вони вже проти Республіки, а точніше, що від неї залишилось. Країна розділена на Північну республіку та Південну коаліцію. Північну республіку очолює сімʼя Їнь, які обʼєдналися з гесперцями. Південна ж коаліція керується Рін та Кітаєм.
Рін стикається з браком досвіду у військовій справі, нестачі продовольства, економічними та логістичними проблемами. Тож вона шукає союзників, які можуть допомогти. І вона їх знаходить. А разом з ними ще більші проблеми.

“The Burning God” здався мені дуже нудним. Якщо про другу частину я писала, що сюжет розвивається дуже динамічно та швидко, то тут зовсім не так. Інколи мені хотілось просто закрити книгу і забути про неї. Але внутрішній перфекціоніст вимагав завершення трилогії. Ну і ще трошки було цікаво, що ж там буде між Рін та Неджою.

Головна проблема для мене, що я зовсім не розуміла Рін. Її бажання воювати з республіканцями – викликало подив. За що? Для чого? Яка в неї мотивація, окрім особистої? Щоб краще жилося людям? Але ж Рін по*уй на звичайних селян.
Потім оці пошуки союзників. Навіщо шукати поміч у того, хто може знищити світ? Щоб виграти війну і по*уй на майбутнє?

У першій частині Рін була звичайною дівчиною, яка наважилась на величезні зміни. Знаючи, що вона не належить цій школі, цьому елітному світу, вона переборює усі перешкоди. Ти розумієш її злість (хоча інколи ні), її дії.
У другій частині вона інструмент або ж зброя, яку використовують. Рін стає жертвою політичних ігор, тож викликає співпереживання.
У цій же частині Рін бере відповідальність не тільки за себе, а й за армію та народ. Але вона не хоче слухати поради досвідчених людей. Усе її бажання – перемогти і не важливо якою ціною. І з кожною наступною сторінкою Рін все більше і більше стає одержимою перемогою, своєю силою, жагою вбивати та Феніксом.
Через ці гойдалки, а саме Рін норм, а ні – Рін йобнулась, мені важко було знову розуміти чи співпереживати героїні.  Але останні 25% книги розставили все на свої місця. Саме за них я поставила 4, а не 3 бали. Якщо 75% для мене були нецікавими, то 25% – прям крутотенюшка.

Тепер коротко про плюси та мінуси:

  • + тут зовсім не має романтизації війни. Це страшно, брудно, жорстоко. Усі програють, навіть переможці. Наслідки війни ще жахливіші, ніж сама війна
  • – дуже швидко Рін звикла до відсутності руки. Якось неправдоподібно
  • + опис впливу імперій на колонії. А саме як знищується культура та насаджується своє бачення світу: починаючи від одягу і закінчуючи архітектурою
  • – мені не зайшли ці детальні описи військових тактик та битв. Для мене це були нудні шматки величезного тексту (ще й англійською!)
  • – мало подій. Тільки декілька сцен викликали зацікавленість
  • – якось швидко “порєшалось” з головним bad guy
  • + фінал дуже сподобався. Наче і очікувала такого, але все одно здивував

Підсумок: це далеко не сама захоплююча частина, але це гарний кінець епічної та масштабної історії. Я точно не жалкую, що витратила купу часу на цю трилогію.

Залишити відповідь