«Чи сам я виявлюся героєм свого власного життя, чи посяде це місце хтось інший — покажуть наступні сторінки» (с) “Девід Копперфілд”
“Правила будинку сидру” (The Cider House Rules) – це моя 4 книга Джона Ірвінга і вона, як на мене, не дуже схожа на попередні. Я не очікувала, що вона буде такою похмурою. Проте книга чудова і це однозначно топ цього року.
Події розгортаються в 20-50 роках 20 століття. Все починається з сиротинця в Святій Хмарі десь в штаті Мен, де завжди сіро, вітряно та непривітно.
Але якої погоди можна чекати від місця, де сам собою з’явився сирітський притулок? Чи можна уявити подібний заклад поблизу фешенебельних курортів? Хіба з’явився би сиротинець у праведному містечку?
Головний лікар Модрина все своє життя відповідає за цей сиротинець. Він приймає пологи у жінок, які залишають дітей, і шукає цим дітям сімʼї. Але крім цього, він ще допомагає іншим жінкам, які не хочуть народжувати сиріт.
Отже, він є лікарем-акушером, він допомагає дітям з’являтися на світ. Його колеги називають це роботою Всевишнього. Але він, окрім допомоги матерям, робить аборти. Його колеги називають це роботою диявола, от тільки він, Вілбур Модрина, переконаний, що обидві ці роботи люб’язні Господу.
Гомер Криниця народився і виріс в Святій Хмарі. Він як син лікареві, той його навчає медицинській справі, щоб колись Гомер міг замінити його в цій справі. Але хлопцеві аборти не до душі, тому він їде звідси, при першій нагоді.
Головна інтрига книги, чи повернеться Гомер “додому” в Святу Хмару, чи ні.
В багатьох відгуках я бачила, що цей роман описують як теплий або затишний. Для мене він таким не був. Він точно був заманливим, але емоційно складним.
Джон Ірвінг описує багато тригерних тем: аборти, расизм, інцест, домашнє насилля, наркоманія, сиротинець, війна. Тому як би майстерно не писав автор, якби він не закутував у мʼяку ковдру читача, якби іронічно не жартував, але книга серйозна і важка.
Додайте до цього доволі живі, яскраві, навіть провокативні сцени з описами цих абортів, сексу з поні тощо. Вони вражають реалістичністю непідготовлену психіку. Так, це все подається з іронією, але це може шокувати.
Проте автор з такою любовʼю розповідає про героїв, навіть негативних, що їх не можна не любити чи хоча б співпереживати. А взагалі, не ту книжку назвали знедолені, адже тут такі бідосі герої, що сам Чарльз Дікенс їх би жалів: сироти, наркомани, лесбійки, люди на кріслах колісних, жертви інцестів, жертви домашніх абортів, жертви патріархату, жерти війни і жертви суспільства. І я впевнена, що я ще багатьох забула.
Я не просто так згадала Дікенса, адже герої протягом всієї книги читають його роман “Девід Копперфілд”, бо що ж ще читати дітям-сиротам, як не книгу про сироту. Джон Ірвінг обожнює цього автора, і саме завдяки йому вирішив стати письменником. Тому тут багато цитат з цього роману, бо він є дороговказом для Гомера, і саме завдяки цій книзі таки робить вибір бути “героєм свого власного життя”.
А для того, щоб стати героєм свого життя, іноді (або часто) треба порушувати правила. Адже життя не таке просте і не завжди зрозуміло, що є добре, а що ні.
Нас послано на цю землю, щоби приносити користь. Потрібно не критикувати, а робити свою справу,— стверджував далі молодий ідеаліст.— Набагато краще хоч щось робити, аніж просто сидіти склавши руки…
Роман написаний в 1985 році, а більш актуальний для наших часів. Головною темою роману є аборти і право жінок на ці аборти. Книга описує 20-60 роки, коли аборти були заборонені в США. А це значить, що лікарі ризикували, коли таки робили їх. Таких лікарів було важко знайти, через це жінки різними способами намагались позбутися небажаної вагітності. Часто ці способи приводили до їхніх смертей.
В 1973 році завдяки справі Роу проти Вейда жінки отримали конституційне право на аборти. У червні 2022 року Верховний суд США скасував легалізацію абортів на федеральному рівні, що призвело до повної заборони абортів в деяких штатах.
І це лякає насправді. Бо ті люди, які приймають ці закони, навіть не зможуть прочитати роман “Правила будинку сидру”, щоб зрозуміти, чому така заборона шкідлива, адже він заборонений все ще в деяких штатах, як Техас через підтримку абортів та ЛГБТ+ комʼюніті.
“Правила будинку сидру” – прекрасний роман, який приємно дивує своєю свободою, іронією, глибиною. Хоч періодично він важко читається, але фінал наче ковток свіжого повітря. І ні, не тому, що ти нарешті дочитав, а тому, що він дарує надію на майбутнє.
Раджу читати всім, окрім чутливих людей та поборників заборони абортів (сподіваюсь, тут таких немає).