Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022

Завжди важко писати відгук на останню частину циклу. Особливо, якщо ви любите цей цикл. Так трапилось і з заключною книгою “Пісня дібров” трилогії «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка. Але я не думала, що буде аж так важко. Я не можу знайти правильні слова чи звести до купи думки та емоції. Бо я спустошена після прочитання цієї частини. Тяжко далась вона: багато смертей, багато втрат, багато зламаних життів…

Сюжет розгортається в 1854 році (через рік після подій другої частини). Вже рік “як лівобережжя Українського гетьманату загарбане Смарагдовою Ордою; Київ обложено військами безсмертного Темуджина”. Головні герої знову збираються разом, щоб дати відсіч ворогам та помститися.*
* але ж ми памʼятаємо з “Гаррі Поттера”, що найголовніший ворог – це ми самі.

В цій частині всі питання, що виникали ще в першій частині, знаходять свої відповіді. Автор чудово продумав сюжет з натяками та інтригами. І ці відповіді мене не розчарували. Сама історія від початку до кінця – розкішна та масштабна. До того ж дуже актуальна (на превеликий жаль). Війна, церква, яка підтримує ворогів, частина окупованих українських  земель та герої, які гинуть, захищаючи свою країну.

Але герої борються не лише з ворогами, а й самі з собою. Вони дуже змінилися: це вже не наївні хлопчаки, а зламані життям/війною/стежкою вовка чоловіки. І саме тому ти розумієш, що не кожен з них доживе до останніх сторінок книги. Питання тільки одне, а саме “чи хтось виживе?”

Саме тому тут напружена атмосфера, темна та тягуча. Багато сцен насилля, смерті головних героїв, рефлексії героїв. Через це ти шкірою відчуваєш гнітючість та безвихідь. Це плюс та мінус книги. І для неї треба бути емоційно готовим. Безперечно, що я не чекала духу першої частини, особливо після другої, але точно не була готова до такого.

Я не можу не процитувати самого письменника Павла Деревʼянко, який в післямові написав:

"Аркан вовків": історія дорослішання, відповідальності, гідності нести вибір, якого не змінити.
 "Тенета війни": історія ветеранів, інтриг, боротьби з власними демонами, що набувають різних форм.
 "Пісня дібров": історія жертовності, героїзму, прийняття зміни епох, яку не відвернути.

Хоч як мені сподобалось завершення трилогії, але перечитувати я її точно не буду. Аж занадто багато болю… А ось повертатися до “Аркану вовків” точно буду.

Ось є буктрейлер, який не спойлерить, але гарно передає тон книги.

Залишити відповідь