Крихкість усього нарешті вийшла на яв. (с)

Думаю, усі знають якщо не книгу “Дорога” (The Road) американського письменника Кормака Маккарті, то точно однойменний фільм з Вігго Мортенсеном. І якщо ви вже раз його прочитали або подивились, то точно не забудете. Це такий глибокий, потужний, атмосферний твір, що назавжди залишається з вами.

Сюжет простий: батько з сином йдуть на південь. Все навкруги сіре, повсюди лише бетон та залишки людських будівель. Природа знищена (ні тварин, ні рослин), часто йде дощ, герої носять маски.
Читач нічого не знає про цей світ: що трапилось, коли трапилось, де люди, чого бояться герої, чому саме південь. Все, що ми відчуваємо – це тривогу. Постійну тривогу та постійну небезпеку.

Продовжувати читання Дорога – Кормак Маккарті, 2006 →

Життя і випадковості пропонують нам стільки всього: і доброго, і злого. (с)

Роман “Три чоловіки для Вільми” норвезької письменниці Ґюдрун Скреттінґ я купила, бо бачила її в підбірках на кшталт “Затишні книжки” чи “Книжки для відпочинку”. І вона дійсно затишна та ідеально підходить для відпочинку, особливо різдвяного.

Головна героїня – молода жінка Вільма, яка викладає музику. Вона переживає за своє здоровʼя, уникає сильних емоцій та прив’язаностей, тримається на відстані від людей. В один вечір вона дізнається, що в неї був батько (несподіванка!) і він помер. Але він написав їй цілий оберемок листів, які вона має читати по одному кожного дня. Вільма як різдвяний календар читає листи, дізнаючись не лише про свого батька, а й про маму. Її мама померла, коли їй було 4 роки, тому вона мало що знає про неї. Тому ці листи як віконечко, в якому можна побачити її щасливих батьків. З кожним новим листом змінюється і Вільма, відкриваючись світу.

Продовжувати читання Три чоловіки для Вільми – Ґюдрун Скреттінґ, 2020 →

Занурся глибше. Хай це потягне тебе вниз. Іди, куди воно тебе веде. (с)

Прочитала роман “Художниця тіла” Дона Делілло і це просто вибух мого мозку. Нагадаю, що Делілло – це якраз отой трушний американський постмодернізм, якого всі бояться. І я в тому числі. І ця книга підтверджує, що недаремно.

У мене дуже сумбурні відчуття після прочитання. Перші 30% книги викликали захват. Це поетичне, психологічне, незвичне щось, що мені важко пояснити. Наступні 40% були важкі. Я не розуміла, що відбувається, просто будувала теорії, що ж, бляха муха, коїться. Але останні 30% мене вразили. Це та книга, коли фінал (трошечки) допомагає зрозуміти її (тому дочитуйте її!)). Після прочитання в мене відразу ж зʼявилось бажання її перечитати, щоб краще відчути/зрозуміти текст, знаючи вже фінал (це як з Бійцівським клубом).

Про що ж ця книга:
головна героїня Лорен займається перфомансами завдяки своєму тілу, тобто вона і є художницею тіла. Її чоловік Рей закінчив життя самогубством. Це сталося раптово і неочікувано. Лорен сама у великому старому домі десь за містом намагається прожити цю утрату. Але одного дня вона знаходить дивного чоловіка на своєму горищі.

Продовжувати читання Художниця тіла – Дон Делілло, 2001 →

Лишається стояти й слухати, як усе довкола знищується й помирає. (c)

Роман “Інтернат” Сергія Жадана – це найсильніша з прочитаних мною книг у 2023 році. Так багато хочеться про неї розказати, але так важко підібрати слова… Мене зачарувало все: тема, сюжет, мова, атмосфера, фінал. Мабуть, у неї є недоліки, але я їх зовсім не помітила. Не хочеться йти в пафос, але це дійсно важлива книга сьогодення.

Зима 2015. Донбас. Головний герой Паша – вчитель в одній зі шкіл у прифронтовому містечку. Війна все ближче і ближче, як би Паша не намагався від неї відмахнутися. Але його небіж Артем живе в інтернаті у місті. У цьому місті вже починаються воєнні дії, тому Павло змушений поїхати за ним. Так він стикається з реальністю…

Продовжувати читання Інтернат – Сергій Жадан, 2017 →