Я вже багато років підписана на Фейсбуці на письменника Павла Белянського, відомого як Паштет. Мені подобається його гумор, його вміння бачити й помічати цей світ. Завжди з радістю читаю його. Зараз він на фронті (мене все ще дивує використання у моїй повсякденності слів фронт, війна, бомби тощо) та продовжує писати. Але ці замальовки вже не про звичне, а про війну. Справжню війну, яка змітає на своєму шляху міста, містечка, села. Знищені до тла населені пункти, життя людей, долі людей та мрії людей. Павло Белянський описує свою війну, війну, яку він проживає зараз. І кожний його допис викликає у мене сльози, навіть, або краще сказати, особливо коли він з геппі ендом. Зараз все що я можу зробити для нього – це відсилати проміні підтримки, донатити на ЗСУ та купити його книжку. Що я і зробила.
Ще до війни (повномасштабної) в автора вийшла збірка оповідань під назвою “Я працюю на цвинтарі”. У книгарні був примірник лише російською мовою, тому я придбала те, що було. Незважаючи на те, що я точно не фанат короткої прози та відразу до російської мови (такі вже реалії мого світу), я отримала величезне задоволення від збірки.
Continue reading Я працюю на цвинтарі – Павло Паштет Белянський, 2016