Як я неодноразово писала, я обожнюю чорний гумор. А якщо за ним ховаються серйозні теми, то це прям любов. А якщо одна з тем – це колективна травма, то просто shut up and take my money. 

Саме таким для мене став роман “Дерева” американського письменника Персіваля Еверетта. Я багато сміялась, багато гуглила, багато сумувала, багато офігівала і багато думала. А це явно показник сильної книги.

В маленькому містечку Мані штату Міссісіпі відбувається низка вбивств. Кожен раз поруч з вбитим білим чоловіком знаходять труп чорного, який постійно зникає. 

На цю справу відправляють двох спецдетективів з Бюро розслідування. І ось 2 чорних детективи намагаються розібратися, що ж се коїться: чому таким жорстоким методом вбито цих “бідолах” (якщо що, то тут багато відірваних мошонок, я попередила)) і чому постійно зникає з моргу чорний, який точно мертвий.

Продовжувати читання Дерева – Персавіль Еверетт, 2021 →

Наступного дня ніхто не помер. (с)

Недавно сімʼєю грали в гру, де треба було відповідати на різні питання. Одне з них було «ваша найбільша мрія», на що моя мама відповіла «щоб не вмирали люди». І ми почали обговорювати наслідки такої мрії.
І ось я читаю книгу “Смерть бере відпустку” португальського письменника Жузе Сарамаґу, яка саме про це. І мені вона дуууже сподобалась.

 Назва твору сама за себе говорить. В одній країні з 1 січня люди перестали вмирати. В інших країнах все як завжди, в цій же – всі живі. Навіть, якщо людину розрізати навпіл, вона буде жива, але в комі. 

Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах всесвітньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щедро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова.

Продовжувати читання Смерть бере відпустку – Жузе Сарамаґу, 2005 →

Women’s capacity for pity is bloody dangerous. (с)

В перший же день релізу я купила собі 6 книжку про Корморана Страйка під назвою “The Ink Black Heart” (“Чорнильно-чорне серце” українською) Роберта Ґалбрейта. І чесно кажучи, трохи підофігела, адже у цій частині 1024 сторінки! (хто там був незадоволений попередніми обʼємами?)) І на мій подив, я проковтнула її найшвидше ніж інші частини. Це було прекрасно!

Ця книжка зачепила відразу. І не через першу сцену, де Корморан намагається поцілувати Робін (да-да!). А саме через детективний сюжет. Ця справа заполонила мій мозок з самого початку, що величезна рідкість в детективах. Але тут сама історія аніматорів, їх мультику на ютюбі, їх фан-клубу, вбивства – все викликало цікавість і бажання читати ще.

Продовжувати читання Чорнильно-чорне серце – Роберт Ґалбрейт, 2022 →

I am a passenger
And I ride, and I ride…
(c) Iggy Pop

Из-за тяжелого периода в жизни сейчас могу читать только кровавые детективы и мрачные триллеры. Так были прочитаны первые части цикла про комиссара Шарко и Люси Энебель французского писателя Франка Тилье (читать дальше не буду, уж слишком нагроможден текст и совсем не мои сюжеты), а также роман “Пассажиры” (The Passengers) английского автора Джона Маррса. Про последний я и расскажу.

Недалекое будущее, в котором технологии ещё больше внедрились в повседневность. Одним из примеров технического прогресса являются машины на полном автопилоте. Англия полностью перешла на эти автомобили. Но как известно любую технологию можно хакнуть. В один из дней хакер взламывает системы 8 машин, управляя ими и ведя прямую трансляцию. Люди со всего мира голосуют, выбирая кто же из пассажиров останется жить: престарелая актриса, муж и жена, бездомный парень, молодая беременная девушка, нелегальная эмигрантка, старичок-ветеран или же мать 5-х детей. Но как оказывается у каждого есть свои скелеты в шкафу. Симпатии голосующих быстро сменяются антипатией. 

Продовжувати читання Пассажиры – Джон Маррс, 2019 →