— Мерзнете? — грубо запитала медсестра. — Так. Кригою вкриваюся. (с)

Я багато років ішла до цієї книги, а саме “Під скляним ковпаком” (The Bell Jar) Сильвії Плат. Спочатку я думала, що ще не доросла до неї. Потім думала, що це буде емоційно важка книга. А як інакше, якщо це автобіографічний роман письменниці, яка в 30 років скоїла суїцид. В мої юні роки мене дуже вразив метод, який вона обрала: а це снодійні + засунута голова в газову плиту. Та й досі мене це лякає. Але це говорить про такий відчай, таку безнадію, що для неї це був лише один вихід…
Прочитав цю книгу, я відчула надію, приємний післясмак (головне не думати, як все закінчилось насправді). Вона мене вразила! Вразила глибиною, красою та актуальністю.

«Під скляним ковпаком» — єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат. 

Продовжувати читання Під скляним ковпаком – Сильвія Плат, 1963 →

Пакуй валізи, синку. Ми летимо на Гіперіон. (с)

“Гіперіон” (Hyperion) американського письменника Дена Сіммонса лежала в мене у вішлисті більше як 5 років. Останні ж 3, я постійно думала, що в цьому місяці точно прочитаю. І ось 2024 і я нарешті взялась за цю тетралогію “Пісні Гіперіона”. І я в захваті від неї! Це та книга, яку читаєш годинами без перерв. Або ж повертаєшся думками до неї, коли все ж таки змушений відкласти її. Обожнюю цей стан.

Як і за “Колонію” Кідрука, мені страшно було сідати за цю книгу. Ну представте: 4 книги по 600-900 сторінок, наукова фантастика, повʼязана з космосом, нові світи, купа героїв. На читача відразу обрушується безліч назв, термінів, місць, предметів цього світу. Поки почнеш розуміти хто є хто, що це за предмет і що він робить – бабкою станеш…
Ну добре, насправді все не так страшно. Лише спочатку доволі важко. Все що треба – відпустити текст. Тобто сісти і читати, щоб відразу “Гіперіон” поглинув тебе. От тоді страх іде, а зʼявляється цікавість. Ще й яка!

Почну одразу з виправдання. Написати гарний відгук на такі масштабні книжки дуже важко. Тому не очікуйте цього і від мене. Це будуть сумбурні, але щирі думки про “Гіперіон”.  Мене буде кидати від одного до іншого, про багато важливих речей я взагалі не напишу, бо, повторюсь, це масштабна книга з купою тем, деталей, відсилок та алюзій. Але спробую щось написати.

Продовжувати читання Гіперіон – Ден Сіммонс, 1989 →

 – Це чудо, що він вижив. – Ага, але в певному сенсі він не вижив. (с)

Книг про Голокост написано вже чимало. Вони різні: різні жанри, на реальних подіях та на вигаданих, хороші та погані. Особисто я вважаю, що це добре. Якщо погано написана книга спонукає читача почитати якусь історичну інформацію про Голокост, то це вже й не така погана книга.

“Маус: Сповідь уцілілого” (Maus. A Survivor’s Tale) Арта Шпіґельмана – це також книга про Голокост. І вона дуже незвична, адже це графічний роман. І це поки що єдиний графічний роман, який здобув Пулітцерівську премію. Саме завдяки такому формату, книга приваблює ширшу авдиторію. А це важливо, щоб люди знали та памʼятали про ті жахіття.

Тим паче, коли вона відтворює реальні події, адже це автобіографічний роман. Арт Шпіґельман – американський художник єврейського походження. Його батьки, польські євреї, пережили Голокост, але багато членів сімʼї загинули. Вони перебували в єврейському гетто, потім в концтаборі, переховувались у знайомих, але все ж таки потрапили в Аушвіц. Саме досвід батька ліг в основу роману.

Продовжувати читання Маус: Сповідь уцілілого – Арт Шпіґельман, 1980 →