Де ж ти дівся, світе мій прекрасний? – Саллі Руні, 2021

…хай куди я поїду, а ти зі мною, і він зі мною, і поки ви обоє живете, світ для мене прекрасний. (с)

Книжки ірландської письменниці Саллі Руні (“Нормальні люди” та “Розмови з друзями”) асоціюються у мене з меланхолією. Вони викликають якийсь сум, тугу та відчуття самотності. Усі герої нещасні, депресивні, в пошуках чогось: сенсу, щастя, кохання, себе. І виникає відчуття, що вони нещасні не через якісь обставини чи вони щось пережили, а наче самі по собі. Розумні, чутливі, молоді люди, які можуть обговорювати марксизм, мистецтво та соціальні проблеми, але не можуть дати собі ради. Вони наче не належать цьому світові, тому ось це безосяжне відчуття самотності.

Новий роман авторки “Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?” (Beautiful World, Where Are You) не став винятком. У ньому наявні все ті ж герої: розумні, молоді люди, які дуже нещасні. Тому ця книжка викликала знайомий вир емоцій: сум, жаль, зацікавленість, тугу, а також злість, безвихідь та роздратування. Але кінець приніс полегшення, навіть промінець малесенького щастя. І знову ж, як і попередні твори Саллі Руні.

Еліс — талановита письменниця, а також доволі шанована та заможна. Вона написала 2 чудових романи, після чого в неї трапився нервовий зрив. Саме тому дівчина поїхала до маленького села, щоб відновитися, де і знайомиться з Феліксом. Хлопець же працює на складі, дуже далекий від літератури, без освіти, грошей та зі своїми тарганами. Через те, що вони належать до різних соціальних класів, між ними часто виникають непорозуміння та суточки.
Ейлін — найкраща подруга Еліс, живе у Дубліні та працює редактором у літературному журналі. Вона переживає розтавання з хлопцем, тому дуже нещасна. Хоча насправді з дитинства закохана у Саймона. Саймон та Ейлін то зближуються, то віддаляються, боячись втратити один одного.
У своїх листах подруги діляться своїми думками, роздумами та почуттями. Що вони нещасні, самотні, зі своїми страхами та болями.
Але щоб змінити своє життя, треба змінити себе.

“Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?” – чудовий витончений соціально-психологічний роман. Він про відносини, дружбу, любов, секс та наш сучасний світ. Головні герої обговорюють політику, мистецтво, сексуальність та соціальні проблеми. Але більше їх все-таки хвилюють відносини:

Еліс, а тобі не здається, що проблема сучасного роману — це просто проблема сучасного життя? Я згодна, що вкладати свою енергію в такі тривіальні речі, як секс і дружба, перед лицем колапсу цивілізації — вульгарно, примітивно, це навіть можна вважати насильством з епістемічної точки зору. А проте я щодня займаюся саме цим.

Саме відносини між героями мене підкорили. Як авторка тонко та влучно описала їх. Усе по-справжньому. Саме з психологічної точки зору. (Окремо хочу подякувати за розмову Ейлін та її мати, це ж просто в саме серденько.) Герої носять в собі величезний тягар, а саме страх: страх ризикнути, страх відкритися, страх довіритися. Вони намагаються придушити свої почуття, не зважати на них. Але від цього тільки зростає незадоволення своїм життям. Персонажі наче навмисно втікають від свого щастя, ховаючись у захисну мушлю:

Я кажу собі, що хочу жити щасливо й що умов для щастя просто ще немає. Але якщо це не так? Що робити, якщо я не даю собі бути щасливою? Тому що мені страшно, чи я обираю упиватися жалем до себе, чи то не вірю, що заслуговую на хороше, чи ще чомусь.

Ось за це я і люблю Саллі Руні, за ось такі фрази, за такі сцени, за такі сюжети. На прикладі героїв, вона наче показує, що щастя залежить лише від нас. Просто треба бути чесною, особливо з собою. І говорити, говорити, говорити. Якщо щось не подобається – просто скажи, не замовчуй. Не бійся!

До того ж періодично в мене виникало відчуття наче Саллі Руні описує свої власні переживання від імені Еліс. Що письменниця, що Еліс – молоді обдаровані авторки, які написали 2 романи, які принесли їм визнання. Всі в очікуванні наступної книги… Особливо ось ця цитата посилила це відчуття:

Хай що я вмію, хай який незначний у мене талант, люди просто очікують, що я його продаватиму — власне, буквально за мізер, аж доки в мене буде купа грошей і не лишиться таланту. І тоді я й скінчусь: чергова двадцятип’ятирічна комета пролетіла й упала в психологічний колапс.

Це відчуття додавало співпереживання героям та робило книгу ще більш справжньою та живою.

Отже, це глибока майстерна робота авторки. Вона про наш світ та про нас. Бачила багато негативних відгуків, але не розумію чому. Адже цей роман точно “мій”: соціальні проблеми, психологія персонажів, повільна розповідь. Але повинна попередити, що іноді мені було важко читати цей твір. Я тонула у самотності героїв, їх спроб втекти від болю та своїх почуттів. Вони мене грузили своїми проблемами так сильно, що у мене періодично зʼявлялося відчуття наче не можу вдихнути, наче сіра безпросвітність огортала мене. Тому час від часу я відкладала книжку. І тільки фінал дав змогу посміхнутися та вдихнути на повні груди.

Українською мовою електронну книгу “Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?” можна придбати тут.

Залишити відповідь