Історія людства – це історія всіх непорозумінь із Богом, бо ані він нас не розуміє, ані ми його. (с)

Хочу розповісти свої враження від книги «Каїн» Жозе Сарамаґо (буду використовувати таку транслітерацію, як і це видання).
Почну з того, що я люблю Сарамаґо. Його «Сліпота» (обережно, рос мова) мене вразила. А «Смерть бере відпустку» насмішила. Це зовсім різні книги, тому я не знала, яким же буде «Каїн» – серйозним чи саркастичним.

Перше, на що звертаєш увагу, що у книзі немає діалогів. Але це типова фішка автора, тому я до цього звикла. Також тут майже немає абзаців. Тобто це просто полотно тексту, але читається це полотно доволі легко. 
Спочатку я відчувала дискомфорт від жартів і намагання автора іронізувати над створенням Адами і Єви. Слава Ктулху, це швидко пройшло. Поступово виникає якраз цікавість: куди ж автор приведе свого героя і мене разом із ним.

Сюжет книги простий: бог укладає договір із Каїном про розподіл відповідальності за смерть Авеля. Тобто він визнає, що таки трохи винен у смерті Авеля. І я зараз про бога, а не про Каїна. Але все ж таки карає Каїна “ти станеш блукальцем, який вічно тинятиметься по світу”. Так і трапляється. Братовбивця подорожує не лише місцями, але й часом. Він стає свідком “падіння” Вавілону, знищення Содоми і Гоморри, війна ізраїльтян проти мадіанітів, випробовування Йови тощо. І весь цей час Каїн думає, то який же насправді бог: милосердний чи божевільний.

Автор задається питанням, що ж це за бог такий, який приймає одного брата приношення, а іншого – ні. Невже він не знає, чим це все закінчиться? Чому він не рятує хорошого брата. Що ж це за бог, який хоче, щоб Авраам вбив свого сина Ісаака? Що ж це за бог, який знищив Содом і Гоммору разом з їхніми дітьми? Що ж це за бог, який схвалює війни. Що ж це за бог, який знищує людство.

Що ти зрозумів, Що наш Бог, творець неба й землі, безнадійно божевільний, Як ти смієш казати, що Господь Бог божевільний, Бо тільки божевільний, без честі й совісті, може визнати, що він винен у смерті сотен тисяч людей, а потім поводитися так, мовби нічого й не сталося, хоч більше схоже, що тут ідеться не про божевілля, а про підлий і непрощенний злочин.

Жозе Сарамаґо зображує бога як дитину. Та чи це автор так його зображує, чи все ж таки біблія? Якщо подивитися з боку на вчинки господа, то це дійсно дитина, яка не впевнена в собі та в своїх дітях. Саме тому він постійно перевіряє їхню любов та їхню віру. І якщо вони роблять помилки, то він без докору сумління їх знищує.

якщо Господь не довіряє людям, які в нього вірують, то я не бачу, чому ці люди мають у нього вірувати.

І коли я читала “Свято Цапа”, про кровавого диктатора, який постійно перевіряв своїх підданих на вірність, я згадала “Каїна”. Саме ось ці перевірки. Чи це не бог забрав усе у Йова лише для перевірки його відданості? Чи це не бог провокував Єву та Адама цим деревом знання, яке посадив у центрі саду? Чи це не бог стикнув Авеля та Каїна, щоб вони боролися за його признання? Чи це не бог звелів вбити Аврааму свого сина? Так ось це все і робив Трухільйо. То ось такого бога потребують люди?

Сама книга мені дуже сподобалась, але є одне суттєве але. А саме я вже все це бачила. Ок, не все це, але дуже схоже. Памʼятаєте, я вам розповідала про Барнза і його “Історію світу в 10 1/2 розділах”? Так-от, це прям дуже схожі книги. Спочатку я навіть зраділа, особливо, коли Сарамаґо згадав шашіль (бо це ледь не головний герой у Барнза). Але вже фінал схожістю викликав якесь неприємне дивування.

У цих двох книжках автори критикують релігію. І роблять це місцями смішно і доволі незвично. Це та ж сама історія людства, як у Барнса.

Історія людства - це історія всіх непорозумінь із Богом, бо ані він нас не розуміє, ані ми його.

Проте Барнз намагається роздумувати на багато інших тем: і про майбутнє, і про двоїстість світу, і про бога, не лише милосердного, але й жорстокого. У той час як Сарамаґо лише критикує бога. Але! робить він це без приниження чи висміювання. Автор через героїв задає питання. Так, ці питання неприємні, провокативні. Автор утрирує, змальовуючи бога чи інших персонажів, але не переходить межу.
Що ж до кінцівки. Що у Барнза, що у Сарамаґо є шматки тексту про Ноєв ковчег. У Барнза так розпочинається книга, у “Каїна” ж закінчується. Що там, що тут згадуються смерті на цьому ковчезі, описи єдинорога, птаха фенікса, гіпогрифів, кентаврів, василисків тощо. І це прям ідентичні описи.
Хоча, якщо подумати, то кінцівка дуже логічна. Адже все починалась з двох людей, які зробили помилку і яких покарав бог, а закінчилось цілим людством, тобто потопом, яке, на думку бога, заслуговувало на знищення. 
Що насторожує, що Барнз написав свою книгу на 20 років раніше, ніж Сарамаґо. Чи це дружня провокація, чи це діалог між авторами, чи копіпаст – хз.

Але навіть це не зіпсувало сприйняття книги. Бо вона дійсно цікава та оригінальна. Так, зухвала. Так, провокативна. Проте є над чим подумати. Але Барнз набагато круче)

До речі, я б не сказала, що в цій книзі багато жартів, не рахуючи ось цих недолугих про Адама і Єву. Єдиний, який мені прям сподобався:

Прощавай, старий, Прощавай, бажаю тобі, щоб тебе ніколи так не називали.