Category Archives: Сучасна література

The Sandman. Пісочний Чоловік – Ніл Ґейман, 1989

Прочитала комікс “The Sandman. Пісочний Чоловік. Книга 1: Прелюдії й ноктюрни” відомого англійського письменника Ніла Ґеймана, та дуже складно він мені дався. Спробую пояснити чому.

Спочатку скажу, що у мене неоднозначна думка про творчість Ніла Ґеймана. Мені наче і подобаються його книжки, але щось в них і відштовхує. Я не можу зрозуміти для кого він пише. Для дітей – занадто похмуро, для дорослих – нуднувато (мені так здається). Підліткам? Чи вистачає їм динаміки? Але безумовно це незвичні, непересічні сюжети та герої.

Тепер про комікси. У відгуці до “Воля: The WILL” я писала, що це дивний для мене формат. Я – людина, яка дуже далека від культури коміксів. Усі мої знання про супергероїв з популярних блокбастерів, які зняті по коміксах. Я не впевнена, що точно зможу сказати хто з героїв належать Marvel, а хто DC. Тому я нічогісінько не знала про Пісочного Чоловіка до цього. Виявилося, Пісочний Чоловік – це доволі відомий персонаж. Перший раз він зʼявився ще в 1939 році. З 1989 до 1996 Ніл Ґейман разом з Майком Дрінгенбергом, Семом Кітом та Дейвом Маккіном створили свою серію – з блекджеком та курвами – Пісочного Чоловіка. Усього біло 75 випусків.

Continue reading The Sandman. Пісочний Чоловік – Ніл Ґейман, 1989

Де ж ти дівся, світе мій прекрасний? – Саллі Руні, 2021

…хай куди я поїду, а ти зі мною, і він зі мною, і поки ви обоє живете, світ для мене прекрасний. (с)

Книжки ірландської письменниці Саллі Руні (“Нормальні люди” та “Розмови з друзями”) асоціюються у мене з меланхолією. Вони викликають якийсь сум, тугу та відчуття самотності. Усі герої нещасні, депресивні, в пошуках чогось: сенсу, щастя, кохання, себе. І виникає відчуття, що вони нещасні не через якісь обставини чи вони щось пережили, а наче самі по собі. Розумні, чутливі, молоді люди, які можуть обговорювати марксизм, мистецтво та соціальні проблеми, але не можуть дати собі ради. Вони наче не належать цьому світові, тому ось це безосяжне відчуття самотності.

Новий роман авторки “Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?” (Beautiful World, Where Are You) не став винятком. У ньому наявні все ті ж герої: розумні, молоді люди, які дуже нещасні. Тому ця книжка викликала знайомий вир емоцій: сум, жаль, зацікавленість, тугу, а також злість, безвихідь та роздратування. Але кінець приніс полегшення, навіть промінець малесенького щастя. І знову ж, як і попередні твори Саллі Руні.

Continue reading Де ж ти дівся, світе мій прекрасний? – Саллі Руні, 2021

Питання життя і смерті – Ірвін Ялом та Мерлін Ялом, 2021

Нема нічого надійного і постійного, все на світі ілюзорне. (c)

Коли почалась війна, я не розуміла як далі жити у цій невизначеності. В тебе не має майбутнього, в будь-яку мить ти або близька людина може померти, страх та безнадія – єдине, що ти відчуваєш. Саме тоді я придбала 2 книжки “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі” Віктора Франкла та “Питання життя і смерті” (A Matter of Death and Life) Ірвіна Ялома та Мерлін Ялом.

“Питання життя і смерті” написана Ірвіном Яломом – відомим психіатром, який випустив велику кількість книжок та його дружиною Мерлін – поважною вченою. Вони почали писати цю книгу, коли їм було по 87 та 86 років, саме в цей час у Мерлін знайшли рак. Це схоже на щоденник, де вони по черзі діляться своїми думками, страхами, болем, переживаннями. Хімієтерапія проходила дуже важко, тож в якийсь момент Мерлін вирішила закінчити ці тортури та піти з життя. Останні глави Ірвін вже писав сам.

Continue reading Питання життя і смерті – Ірвін Ялом та Мерлін Ялом, 2021

Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009

Одразу попереджу, що буде дуже довгий текст…

Після різанини армії рф у Бучі, де було закатовано тисячі цивільних людей, зґвалтовано сотні жінок, дітей, літніх людей, у мене крутилося лише одне питання “ЯК?”. Як це трапилось? Невже в армії рф лише садисти? Як у цих покидьків можуть бути сімʼї, дружини, діти? Як таке чисте зло може існувати в сучасному суспільстві?

Саме тому я вирішила почитати книгу “Благоволительки” (The Kindly Ones) французько-американського письменника Джонатана Літтела. Адже вона про колишнього офіцера СС, який не з чуток знає, що таке війна та зло. Так, я знаю, що це фікшн, але автор доклав багато зусиль, щоб його написати. Він приїздив до України, провів багато часу в архівах, читаючи історичні документи, досьє, статті. Саме тому ця книга сповнена історичними фактами: іменами реальних постатей, описами подій, ландшафтними деталями, цифрами та іншими нюансами. Багато істориків хвалять письменника за історичну точність та правдивість. Джонатан Літтел навіть отримав Гонкурівську премію за цей твір.
Щодо подій в Україні я напишу трохи нижче.

Continue reading Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009

Как-то лошадь входит в бар – Давид Гроссман, 2014

Дайте же ему рассказать его историю! (c)

Про книгу “Как-то лошадь входит в бар” израильского писателя Давида Гроссмана я узнала из инстаграмма Александра Роднянского, где он её советовал для чтения. Не знаю почему, но я подумала, что это автобиографичная книга настоящего стендапера. Поэтому когда начали появляться новые персонажи, стала подозревать, что что-то не так. А то что этого автора я уже читала, а именно роман “С кем бы побегать” вообще забыла. К тому же он мне очень понравился.
Так что только с 20% я начала по-другому относиться к этой книге. И я рада, что её не бросила, она пронзила меня своею болью, трагичностью, искренностью. Не просто так роман был удостоен Международной Букеровской премии. И мне очень обидно, что у этой книги мало читателей на лайлибе, да и оценка 3,4, хотя и понимаю почему так.

Сюжет простой. 57-летний комик Довале выступает со своей программой. Шутки-хуютки (именно так, они очень похожи на шутки “бати”), и в какой-то момент он начинает рассказывать историю из жизни. Опять же ничего странного, так все делают стендаперы. Но его история вызывает не смех или улыбки, а недоумение, тревогу и огромную печаль. Довале рассказывает про один день из его жизни – день, когда он узнал, что он едет на похороны к родителю.

Continue reading Как-то лошадь входит в бар – Давид Гроссман, 2014