Category Archives: Сучасна література

Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

Відсутність виявів любові ще не вказує на те, що любові немає (с)

Про українського письменника Макса Кідрука я чула вже давно, але на мій сором тільки зараз прочитала його книжку. Мій вибір пав на роман “Не озирайся і мовчи”. Про нього я нічого не знала: ні про що він чи в якому жанрі він написаний. І я була приємно здивована. Що сюжет, що подача тексту, що майстерність автора підкорили мене, захопили до самісенького кінця.

Головний герой Марк – 14-річний хлопець, який обожнює науку. Але у школі через це його називають задротом та сміються над ним. Через збіг обставин хлопець стає свідком 2 смертей однокласників. Він не винен у цьому, але школярі починають його сторонитися або ж навпаки жорстко цькувати. Марк відчуває себе самотнім та кинутим. Одного вечора, піднявшись з телескопом на дах свого дома, він знайомиться з Сонею – дівчиною з паралельного класу. В них трапляється суперечка: Марк впевнений, що будь-що можна пояснити наукою та логікою. В той час як Соня знає, що наш Всесвіт має свої таємниці. Щоб побачити інший, паралельний світ потрібно просто проїхати у ліфті, виконуючи чіткі дії: певна послідовність поверхів, а також не озиратися і мовчати.

Continue reading Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019


«Хаос, анархія та відвага» (с)

Протягом цих 8 років війни росії з України вийшло багато вагомих, чесних, сильних книжок, які описують ці події. Оскільки тема важка, то я намагалась обходити їх стороною. Не знаю чому, але коли почалась повномасштабна війна, коли ти вже сам в епіцентрі подій, зʼявилось бажання читати саме такі романи. Можливо, так моя психіка намагається підготувати мене до реалій. А можливо, осягнути, що буває гірше, і треба триматися.

В цей раз мені до рук потрапив роман “Доця” авторки Тамари Дуди, яка публікується під імʼям Горіха-Зерня. Як і з “Сліди на дорозі”, так і з “Доця” важко щось говорити про літературну цінність книжки, але дуже-дуже треба говорити з документальної. Авторка в передмові пише “кожен діалог чи епізод відбувся в реальному житті, хай навіть не в тому місці й не в той час”, а також що у кожного героя є свій прототип. А прототипом головної героїні Доці стала волонтерка Наталя “Ельф” Герасименко. 

Continue reading Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019

The Ink Black Heart by Robert Galbraith, 2022

Women’s capacity for pity is bloody dangerous. (с)

В перший же день релізу я купила собі 6 книжку про Корморана Страйка під назвою The Ink Black Heart” Роберта Ґалбрейта. І чесно кажучи, трохи підофігела, адже у цій частині 1024 сторінки! (хто там був незадоволений попередніми обʼємами?)) І на мій подив, я проковтнула її найшвидше ніж інші частини. Це було прекрасно!

Ця книжка зачепила відразу. І не через першу сцену, де Корморан намагається поцілувати Робін (да-да!). А саме через детективний сюжет. Ця справа заполонила мій мозок з самого початку, що величезна рідкість в детективах. Але тут сама історія аніматорів, їх мультику на ютюбі, їх фан-клубу, вбивства – все викликало цікавість і бажання читати ще.

Continue reading The Ink Black Heart by Robert Galbraith, 2022

Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020

Минуле вже в минулому, майбутнє ще не настало. Живіть тут і тепер. (с)

Я не люблю читати нон-фікшн, окрім психології. Але якось так трапилось, що за ці місяці я прочитала/прослухала декілька нон-фікшну українських авторів. Тому хочу зробити рубріку “Український nonfiction”, де буду ділитися книжками. Першою була Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, друга – Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, третя – Карина Саварина “Не вагітна”. А ще кумедна тематика книжок: шлюб, вагітність, діти – все як боженька прописав. І це наче геть не мої теми, але дещо мене точно зачепило, дещо насмішило, дещо викликало подив, а дещо розчарування.

Почну з Карпи. У студентські роки я читала її книжки, слухала її гурт “Qarpa”, а зараз фоловлю в інсті. Вона розумна, цікава тьотєчка з гарним почуттям гумору. Тому шукаючи щось легке та ненапряжне, обрала її книжку 2020 року “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”. Знову ж таки, це геть не моя тема, адже я у шлюбі 11 років і наче не збираюсь з нього виходити. Але як кажуть “най буде”)

Continue reading Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020

Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018

Твоя совість ось-ось прокинеться. Ласкаво прошу до пекла… (с)

Як я писала у відгуці на “Аркан вовків” Павла Дерев’янко, література розвивається тільки тоді, коли зʼявляються книжки різних жанрів на будь-який смак: від фентезі до трилерів. Саме тому я радію, коли мені трапляються українські твори НЕ романи. Так я розумію, що українська література активно розростається, як якістю, так і кількістю.

Беручи книгу “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, я нічого не знала про неї: ні про що вона, ні її жанр. Тільки те, що Павлюк – гарний письменник. Тому я була приємно вражена, коли зрозуміла, що це містичний детектив, сюжет якого розгортається у 19 столітті.

Continue reading Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018