Всі ми в пошуках “місця, де нас приймають”

Мій попередній досвід в читанні графічних романів був доволі позитивним. Це були прекрасні роботи “Персеполіс” Маржан Сатрапі, “Маус” Арта Шпіґельмана та “The Sandman” Ніла Ґеймана. А от манґи я не читала. “Мій лесбійський досвід самотности” Наґати Кабі стала першою. І мені дуже сподобалось.

Карколомна автобіографічна манґа, яка захопила інтернет! Це чесний і щирий погляд однієї молодої жінки на свою сексуальність, психічний стан і дорослішання у наші часи, зворушлива історія з виразним малюнком, який викликає і сміх, і сльози, зображає не лише пробудження сексуальности авторки, а й чимало інших особистих аспектів її життя, які зрезонують і вам.

Манґа «Мій лесбійський досвід самотности» побачила світ улітку 2016-го, а вже наступного року здобула нагороду Crunchyroll Anime Award за найкращу манґу. Publishers Weekly та Amazon назвали її одним із кращих коміксів 2017-го, а Teen Vogue включив до свого списку мальописів «Найкращі квір-книжки для святкування Прайду 2017». У 2018 році нагороджена премією Гарві в категорії «Найкраща манґа».

Ця книга з перших сторінок зачепила мої емпатичні струни. Можливо, бо відразу відчуваєш щирість що слів, що малюнків манґи. І ця справжня відвертість авторки мене дійсно підкорила.

Продовжувати читання Мій лесбійський досвід самотности – Наґата Кабі, 2016 →

Перешийок переламався, півострів став островом і дрейфував у невідомому напрямку. Хоча чому ж — відомому: у бік зла. (с)

Сумно, коли всі хвалять книжку, а в тебе вона не викликала такого захоплення… Так, на жаль, у мене вийшло з романом Анастасії Левкової “За Перекопом є земля”. Всі відгуки, які я чула про нього були лише позитивні. Мені ж він не сподобався саме з художньої точки, а от з історичного – навіть дуже. Саме за історичну цінність я і поставила такий високий бал. Тепер все детальніше.

У книзі немає як такого сюжету. Події розгортаються в Криму, а саме в Бахчисараї та Сімферополі. Роман поділений на 3 частини. Перша частина описує дитинство головної героїні (її імʼя читач дізнається вже на останніх сторінках і для цього є причини). Друга частина про невротичне (як каже сама авторка) кохання. Третя ж про анексію Криму та його окупацію.

Продовжувати читання За Перекопом є земля – Анастасія Левкова, 2023 →

Рідкісна форма внутрішньої свободи полягає в здатності проживати свої почуття легко й глибоко водночас. (с)

Я ненавиджу, коли книгу або ж фільм характеризують “для нетфліксу”. Для мене дивно, що люди досі дивуються чорним або ж геям. І ось прочитавши книгу “Світло далекої зірки” (Delayed Rays of a Star) Аманди Лі Коу, в голові крутиться лише одна думка “занадто нетфліксна”. Вона мені наче і сподобалась, але ось це “занадто” додає якусь неприємну гіркоту, отруюючи післясмак.

Одразу попереджу, що будуть спойлери. І взагалі, це не буде відгук, а просто мої сумбурні думки про книгу.

Ця розповідь починається з випадкової світлини, зробленої на одній з артистичних вечірок у міжвоєнному Берліні, де вперше перетнулися життєві траєкторії трьох жінок — Марлен Дітріх, Анни-Мей Вонг та Лені Ріфеншталь. Перша з них — німкеня, що покинула рідну країну в час нацистського панування й стала американським символом свободи. Друга — американка китайського походження, чужа в Америці і в Китаї, чия акторська кар’єра — це ненастанне долання культурних стереотипів. Третя — німкеня, авторка визнаних кіношедеврів, яка поховала свій талант, поставивши його на службу Адольфові Гітлеру.

Три зірки кінематографу — мистецтва, що уособлює довге XX століття, такі яскраві й різні. У їхньому світлі розкривається ціла епоха, сповнена відчайдушної творчості, боротьби за мрію, незмірного болю та неминучої самотності. Долі реальних людей авторка відтіняє історіями вигаданих, але реалістичних героїв, створюючи багаторівневе й багато­голосе сюжетне полотно, що широко розгортається в часі і просторі.

Отже, 3 жінки-актриси з різними історіями.

Продовжувати читання Світло далекої зірки – Аманда Лі Коу, 2019 →

Ох, довго думав Бог, аби людям усякі кари попридумувати. Довго і добре думав, кумо. А ми і не знаємо, за що… (с)

На жаль, я та людина, яка до повномасштабного вторгнення рф читала більше російську літературу, ніж українську. Я виросла на цих мітах, що українська література лише про журбу та село. А сучасна література взагалі не заслуговує на увагу.
Але бажання все ж таки читати щось українське було. “Солодка Даруся” Марії Матіос – одна з найперших книг, яку я прочитала, свідомо обираючи українських письменників чи письменниць. Хоча я прочитала її десь 10 років тому, але вона все ще доволі популярна в Україні. Саме тому і хочу поділитися своєю думкою про цю книгу.

Сюжет розгортається у 1970-х у невеличкому селі на Буковині. Головна героїня на імʼя Даруся ще доволі молода жінка. Її вважають німою та трохи несповна розуму. Вона майже ні з ким не спілкується, живе сама, страждає на сильні головні болі. Лише Іван Цвичок – такий же дивакуватий, як і вона проявляє до неї ніжні почуття. Він розуміє, що з нею щось в дитинстві трапилось, через що вона і досі страждає.

Продовжувати читання Солодка Даруся – Марія Матіос, 2004 →