Ця історія, описує ще до недавно замовчуванні реалії жіночого життя. (с)

Коли черговий раз в новинах підіймають тему домашнього насильства, у коментарях завжди можна знайти щось на кшталт «а чому ти терпіла?» або ж «а що ти зробила, щоб він тебе вдарив? Ти його спровокувала?». І це боляче читати мені, людині, яка ніколи не була жертвою абʼюзу. Що ж відчуває жертва?
Ці коментарі яскравий показник того, що наше суспільство все ще не розуміє як працює домашнє насильство. Нам все ще легше звинуватити жертву, ніж усвідомити, що цією жертвою наступний раз можеш бути ти сам.
І це я кажу про фізичне насильство. Що ж тобі говорити про психологічне?!?

Роман “Магма” ісландської письменниці Тори Хйорлейвсдоттір саме про це. Про те, як легко “підсісти” на людину, поступово втрачаючи та знищуючи себе.
Якщо коротко, то ця книга – це перелік red flags, чого не має бути у відносинах. Просто читаєш кожну главу і виписуєш, що не так у відносинах головних героїв. 

Продовжувати читання Магма – Тора Хьорлейфсдоттір, 2019 →

Від мами важко полетіти. (с)

Я обожнюю книжки, в яких на першому плані не сам сюжет, а саме психологізм героїв. Коли герої відкриті перед читачем, оголені. Коли пірнаєш в їх саморефлексії, їх почуття, їх роздуми, їх логіку. І саме на це я очікую, коли бачу в анотації до книги, що це психологічний роман. Тому не дивно, що прочитавши «Коли відлітають серпокрильці» який написала Теа Саніна, я була трохи розчарована. Адже саме психологізму я і не отримала.

Завʼязка прекрасна!
Дмитро та Варвара – медіатори, тобто спеціалісти, які допомагають двом конфліктуючим сторонам прийти до консенсусу. До них в офіс приходить Роксана – 26-річна юристка та її 20-річний брат Олекса, щоб їм допомогли “порозумітися” з їх мамою Евою щодо спадку батька.

Продовжувати читання Коли відлітають серпокрильці – Теа Саніна, 2023 →

Я обожнюю книжки Кадзуо Ішіґуро, але чомусь довго йшла до його останнього роману “Клара і Сонце” (Klara and the Sun). Мене чомусь лякало, що це роман-антиутопія та наукова фантастика. Я не могла уявити, про що ж це буде. Що дуже дивно, адже що “Похований велетень”, що “Не відпускай мене” – це також не класичні романи, як, наприклад, “Художник хиткого світу” чи “Залишок дня”. Проте це не завадило мені насолодитися творами.
Але я рада, що я прочитала “Клара і Сонце” саме зараз. Адже він мені потрапив у правильний час. Бо скоріш за все в інший час ця книга мене трохи розчарувала б, а зараз – дуже потішила.

Події книги нам переказує унікальна оповідачка: дівчина-роботка Клара,
створена для того, щоб стати штучною приятелькою дитині, яка обере її у крамниці. Це вишукано ніжна й водночас бездоганно стримана історія про життя у світі, де панують високі технології, діє новітня класова система, а генетичне редагування — звична річ. Роман немовби перегукується з попередніми книгами Ішіґуро, бо в ньому автор шукає відповіді на ті самі вічні питання. Чи є в кожному з нас щось настільки особливе, чого ніяк не відтворити? Чи має в собі дещо неповторне той, кого сконструйовано без серця і душі? І що означає любити когось іншого — а надто в епоху, коли ми замислюємось про те, чи можемо дізнатися геть усе про людину за допомогою даних і алгоритмів?

У деяких відгуках я читала, що це казка для дорослих. Так, я погоджуюсь з цим. Але це хороша казка. Вона глибока, психологічна, просто чудова. Вона нагадує серію “Я скоро повернуся” у серіалі «Чорне дзеркало». А саме про роботів, які на основі штучного інтелекту намагаються замінити справжню людину. 

Продовжувати читання Клара і Сонце – Кадзуо Ішіґуро, 2021 →

Вибір у вас є завжди. Запитайте себе, чи він того вартий. (с)

Нарешті прочитала роман “Танці з кістками” Андрія Сем’янківа. Андрій Сем’янків відомий як автор блогу Med GOblin. Це його перший фікшн. І одразу виграв премію “Книга року ВВС-2022”. І це доволі гарний трилер, або ж як його презентують “медичний трилер”.

Якщо коротко, то це історія про патологоанатома Северина, який не може вчасно зупинитися. Ось анотація до книги:

Проста, на перший погляд, історія про патологоанатома-невдаху. Северина не цінують на роботі й мало платять, з особистим життям чоловіка відбувається щось незрозуміле, самооцінка на нулі. Тож перебуваючи практично на дні, він одразу ж хапається за можливість підзаробити. Так, пропозиція не зовсім легальна, так, навряд чи можна чекати чогось доброго від ринку трансплантації органів, але так спокусливо нарешті влаштувати собі забезпечене життя. Зрештою, Северин має забрати в уже мертвих людей якусь дрібничку, те, що їм і так не потрібно. Поки що у мертвих людей, поки що дрібничку.

Крок за кроком, рішення за рішенням патологоанатом змінюється, трансформується — так в усіма зневаженого чоловіка на межі алкоголізму спершу проростає впевненість у собі, а за нею і безпринципність. 

Скоївши один злочин, він набагато легше вчиняє інший, а за ним і наступний. Те, що вчора Северин вважав неприпустимим, стає новою нормою. Та й узагалі виникає питання: чи здатен він тепер зупинитися і як далеко може зайти?

Продовжувати читання Танці з кістками – Андрій Сем’янків, 2022 →