Архів категорії: Сучасна література

Вік червоних мурах – Тетяна П’янкова, 2022

Червоні мурахи плодяться, гуртуються у колонії, хутко розповзаються Україною — її містами, селами, хуторами. Вони розтікаються, як розтікається вогняна ріка перелогами сухої трави; загрозливо пищать — хочуть панувати над нами. (с)

 Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору.

Саме тому, хочу поділитися з вами книгою “Вік червоних мурах” Тетяни П’янкової, адже вона про Голодомор 1932-33 років в Україні.
Якщо “Інтернат” Жадана – це один з найсильніших романів, що я читала в 2023 році, то “Вік червоних мурах” – один з найважчих романів 2023 року.

Це дуже емоційно важка книжка. Мені трохи пощастило, що я знала про що саме вона. Це як раз той випадок, коли від спойлерів була користь. Адже саме спойлери допомогли хоч трохи емоційно підготуватися до подій. Але якщо подумати, то тут описуються усі жахи, які були під час Голодомору. Усі. Тож можна і здогадатися, що чекає на читача. Хоча мушу признатися, що деякі сцени я так і не змогла прочитати, а просто пропустила. Занадто було важко це читати. 

Це історія маленького села Мачухи в Полтавській області в 33 році. День за днем його жителі вмирають від голоду. Харитон кожного ранку їздить по селу та збирає трупи. Олексій – червоний комісар, в імʼя партії та “свєтлого будущєго” дає бій куркулям, забираючи останні крихти у людей. Свирид же йому в цьому допомагає. В той час як 19-літня Явдоха зі своєю мамою та молодшим братом намагаються просто вижити.

Продовжувати читання Вік червоних мурах – Тетяна П’янкова, 2022

Бот – Макс Кідрук, 2012

Це ж хаос! (c)

Це вже 3 роман, який я читаю в українського письменника Макса Кідрука. Перший був “Не озирайся і мовчи”, другий “Де немає Бога”, третій – “Бот”. І це зовсім різні несхожі один на одного твори. Єдине, що їх обʼєднує – це жанр технотрилер. Тобто багато наукових фактів, розʼяснень, підґрунтя, а також помилок в технологіях, які призводять до фатальних наслідків.

“Бот” – одна з найвідоміших книг автора та одна з найперших, які написав Кідрук. Таких сюжетів ще не було в українській літературі. Але через брак досвіду у написанні є деякі моменти, які неприємно тригерили своєю банальністю. Проте книга цікава і дуже пізнавальна. Я отримала величезне задоволення і не могла відірватися від неї.

Продовжувати читання Бот – Макс Кідрук, 2012

Позивний для Йова – Олександр Михед, 2023

Це книжка про те, що неможливо забути. І пробачити. (с)

Коли я читала “77 днів лютого”, то розуміла навіщо читаю книгу про війну, яка ще не закінчилась. Саме щоб проговорити свої болі, страхи, відчуття. Все ще вони були свіжі і потребували виходу назовні. Певна річ, що це не єдина причина, але особисто для мене одна з головних. 

Беручись за «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, я знову і знову запитувала себе чому саме зараз я її читаю. В цей раз відповідь була «щоб не забути». Ми всі втомились. І не треба маніпулювати і писати, що якщо ти в не окопі, то не маєш право на це відчуття. Жити під час війни – важко. Всім. Точка. Але треба звідкись брати сили і продовжувати жити, підтримувати військових, волонтерів, тих хто не справляється. І ось ця злість до ворога дає сил, тому треба її підкріплювати. Для людей типу «любов врятує світ» зараз не час. Нагадувати собі скільки українців і не тільки українців загинуло від русні. Нагадувати про біль, який ми пережили, про страх, до якого ми звикли, про злість, яка вже не така гостра, на жаль. 

Продовжувати читання Позивний для Йова – Олександр Михед, 2023

Вернон Господь Літтл – ДіБіСі П’єр, 2003

Ну що це за життя таке? Срань, а не життя. (с)

Чому?!? Чому так важко писати відгуки на книжки, які сподобались?!? Ось я прочитала охуєнний роман “Вернон Господь Літтл” (Vernon God Little) австралійського письменника  ДіБіСі П’єра, а в голові все, що є це “піздато”. Все! Ну чому так?
В принципі, ось це “піздато” також відгук, але все-таки хочеться так описати роман, щоб ви пішли і купили його. Це дебютний роман автора і він одразу за нього отримав Букера. Бо він того реально вартий.

Якщо вас покоробили мати, то ця книга точно не для вас. Адже розповідь ведеться від 15-річного хлопця Вернона, якого звинувачують у співучасті масшутінга його класу, де загинуло 16 людей. Певна річ, він не буде використовувати фрази на кшталт “ой лишенько” чи “в мене неприємності”. О ні! Він скаже як раз “блять” та “мені пизда”. Як і звичайний пересічний підліток, якого чмирять однолітки, у якого немає батька, мати якого думає лише про новий холодильник і хоч якогось чулувіка в домі та найкращий друг якого, виніс собі мізки.

Продовжувати читання Вернон Господь Літтл – ДіБіСі П’єр, 2003

The running grave – Robert Galbraith, 2023

I admit the possibility. (c)

Англійську варто вчити вже для того, щоб в день релізу книги міг її купити і читати. Так у мене вже другий рік підряд з книгами Роберта Ґалбрейта ака Джоан Ролінг про Корморана Страйка. Круто ж коли в один день виходять усі формати книги: і паперовий, і електронний, і аудіоформат.

Після 6 частини “The Ink Black Heart”, яка мені сподобалась найбільше з усіх частин, важко було братися за 7, останню книгу “The running grave”. Дуже часто після фурору або ж просто класної частини, наступна завжди виглядає слабшою. В цьому ж випадку “The running grave” виявилась не менш крутою і захопливою, ніж попередня.

Сюжет починається з листування батьків і їхнього сина. Син Вілл кинув університет і подався в… церкву. Він обірвав усі звʼязки, не покидає цю ферму, але гроші, які він успадкував від дідуся (95 тисяч фунтів на секундочку) він зняв з фонду. Певна річ, батьки в шоку.
У цієї церкви є багато послідовників по всьому світу, навіть селеби. Відома акторка та видатний письменник постійно вихваляють її. Але ексчлен цієї церкви, навпаки розповідає, що це ніяка не церква, а звичайна секта або ж культ, де людям промивають мізки, забирають гроші та абʼюзять.

Продовжувати читання The running grave – Robert Galbraith, 2023