в кожній приязні єсть свій період свіжої, нової весни і гарячого літа, а за ними — неминучий період слотливої осені й холодної зими… (с)

Продовжую вивчати українську класику, про яку ще пару років тому навіть не чула. В цей раз – це Агатангел Кримський та його роман “Андрій Лаговський”. Агатангел Кримський насправді науковець, який написав понад 500 наукових праць, знав 60 мов та трохи писав літературні тексти. Тобто ця людина вражає! А таких людей радянський союз не любить. В 1930 році була заборона на публікацію його творів та наукову працю. Помер в 1942 році, як пише Вікі “офіційно помер від виснаження в тюремній лікарні, але є версія, що він міг померти від жорстоких тортур”. Йбн рсн.

Анотація доволі принадна:

«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».

Перший український ЛГБТ+ роман? Дайте два! Але проблема в тому, що насправді текст не настільки відкритий чи революційний, як можна собі нафантазувати, прочитавши анотацію. Так, тут є натяки на це. Але впевнена, що багато читачів все ж таки не сприймуть цей текст як про гомосексуальність і намагання заперечити її. Для багатьох це буде текст про чоловічу дружбу (оце “брат за брата – за основу взято”) або ж про вчителя і учнів (хоча я б не хотіла собі такого вчителя)).

Продовжувати читання Андрій Лаговський – Агатангел Кримський, 1905 →

— За нове покоління. Хай їм щастить. (с)

А що мені справді треба, так це зрозуміти, що зі мною сталося. Чому я не можу жити своє життя? (с)

Обожнюю книжки, під час читання яких ти постійно думаєш, яка ж класна книжка. Так у мене було з “Дім на краю світу” (A Home at the End of the World) американського письменника Майкла Каннінґема. А все чому? Бо я обожнюю психологічні романи. Де на першому плані не сам сюжет, а саме психологізм героїв. Коли ти копаєшся в головах і душах героїв. І відчуваєш захват від авторського мистецтва розуміти людей. Тому “Дім на краю світу” прям на 100% моя книга.

Якщо ви ще не читали анотацію, то і не читайте, адже вона спойлерить події, які відбудуться десь на 60-70% книги. Хоча таку книгу і важко заспойлерити, бо нагадую, сюжет тут не головний.

Якщо описати коротко, то цей роман про 3 людей: Джонатана, Боббі і Клер. В якийсь момент життя вони починають жити разом в одній квартирі в Нью-Йорку. І, як розумієте, це до чогось приводить.

Продовжувати читання Дім на краю світу – Майкл Каннінґем, 1990 →

нині кожна людина сама за
себе – ти кожен чи сам собою? (с)

Знаєте мем “це небагато, але це чесна праця”? Оце я і мої думки під час і після читання “Тарантула” Боба Ділана))
А якщо серйозно, то є книги, які ти не розумієш, але від яких неможливо відірватися і ти просто насолоджуєшся текстом. А є книги, коли тобі некомфортно від того, що ти не розумієш, що ж тут коїться, і тебе це тривожить. То “Тарантул” однозначно це перший варіант. Я майже нічого не зрозуміла, але, бляха, це цікаво!

Якщо ви спитаєте мене, про що ця книга, то я просто втічу)) Бо це неможливо пояснити.

“Тарантул” вважається постмодерністською поезією в прозі, якщо вірити анотації. Це потік свідомості музиканта, де ти вгадуєш, про що ж він пише. Тут дійсно якось “по наитию”, за повторювальними словами, метафорами, за відчуттями намагаєшся зрозуміти (або ні) книгу.

Продовжувати читання Тарантул – Боб Ділан, 1971 →

Вузька та дорога, що веде до життя (с)

Я членкиня книжкового клубу The Ukrainians, і однією з книг, які ми читали, була “Тісні ворота” французького письменника Андре Жіда. І, як виявилося, це дуже гарний роман. Саме тому мені хочеться про нього розповісти. 

Сюжет дуже простий: хлопчик Джером закохується у свою кузину Алісу (у ті роки, це було норм, якщо що, ніяких ізвращєній!). І так роками вони кохають одне одного, але не одружуються. Роками. Роками. Роками. Усьо.

Певна річ я утрирую, але зовсім трошки) Насправді вони не одружуються во славу великої ідеї – а саме доброчесності та святості. 

— Що душа людини може обирати замість щастя? — вигукнув я нестримно.
Вона прошепотіла:
— Святість...

Звучить нудно? Якщо чесно, то багатьом дійсно нудно. Але особисто я насолоджувалась книгою. І ось чому.

Продовжувати читання Тісні ворота – Андре Жід, 1909 →

Вони рушили в кармазинове світання, де земля змикалася з небом на тонкому лезі рівнини. (с)

Отже, “Кривавий меридіан” Кормака Маккарті. Я в захваті. Я сама себе лякаю, але що поробиш. Всі оці багато сторінкові описи вбивств людей, дітей, тварин, зґвалтувань, розстрілів, вирізання, трощення, знімання скальпелів навіть не зіпсували насолоду від книги. Я ж кажу, сама себе лякаю.

“Кривавий меридіан” – це, якщо можна так сказати, історичний роман. Адже він про справжню банду головорізів, яку очолював Глентон. Більшу частину роману події розгортаються у 1849-50 роках десь у диких місцях між Техасом і Мексикою. І майже кожний герой має власний прототип.

Сюжету майже і немає. Головний герой – малюк – підліток, який приєднується до банди, яка полює на індіанців. І ця банда все, що робить, це шукає індіанців, вбиває їх і обмінює зняті скальпелі на грошики та випивку. Іноді вони полюють на індіанців, іноді навпаки. Це все.

Продовжувати читання Кривавий меридіан – Кормак Маккарті, 1985 →