Tag Archives: #трилер

Нью-йоркська трилогія – Пола Остера, 1987

Він ще не розуміє, що це — початок кінця. Адже дещо ось-ось станеться, а коли воно станеться, то ніщо вже не буде таким, як раніше. (с)

Є книжки, яким потрібен час, щоб зацікавити читача. А є інші, які з першої сторінки захоплюють. І це не завжди через сюжет або літературний спосіб схопити читача на гачок. Часто це просто стилістика мови. Автор може використовувати яскраву, мальовничу мову. Але мене більше приваблюють твори, коли наче звичайний стиль оповіді, можливо навіть сухуватий, але відірватися неможливо.
Ось таким для мене і став роман «Нью-йоркська трилогія» (New York Trilogy) американського письменника Пола Остера. Він дуже дивний, але і дуже крутий!

«Нью-йоркська трилогія» – це книга, яка складається з трьох частин, які сюжетно не повʼязані одна з одною.
У першій частині, яка називається “Скляне місто” історія про письменника, який пише детективи. Він настільки вжився зі своїм героєм, що коли йому випадково подзвонили у пошуках приватного детектива, то він навіть узявся за справу. І ця справа заволоділа ним.
У другій частині, “Привиди”, детектива наймають стежити за чоловіком. День за день, слідкуючи за життям обʼєкта, він загрузає у чуже життя.
У третій частині, під назвою “Замкнена кімната”, розповідь про критика, який після смерті давнього друга отримує величезну купу його рукописів і прохання дати їм ладу. Так герой друкує геніальний роман, одружується з його дружиною, усиновлює його сина, урешті-решт починаючи жити життям друга.

Continue reading Нью-йоркська трилогія – Пола Остера, 1987

Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

Відсутність виявів любові ще не вказує на те, що любові немає (с)

Про українського письменника Макса Кідрука я чула вже давно, але на мій сором тільки зараз прочитала його книжку. Мій вибір пав на роман “Не озирайся і мовчи”. Про нього я нічого не знала: ні про що він чи в якому жанрі він написаний. І я була приємно здивована. Що сюжет, що подача тексту, що майстерність автора підкорили мене, захопили до самісенького кінця.

Головний герой Марк – 14-річний хлопець, який обожнює науку. Але у школі через це його називають задротом та сміються над ним. Через збіг обставин хлопець стає свідком 2 смертей однокласників. Він не винен у цьому, але школярі починають його сторонитися або ж навпаки жорстко цькувати. Марк відчуває себе самотнім та кинутим. Одного вечора, піднявшись з телескопом на дах свого дома, він знайомиться з Сонею – дівчиною з паралельного класу. В них трапляється суперечка: Марк впевнений, що будь-що можна пояснити наукою та логікою. В той час як Соня знає, що наш Всесвіт має свої таємниці. Щоб побачити інший, паралельний світ потрібно просто проїхати у ліфті, виконуючи чіткі дії: певна послідовність поверхів, а також не озиратися і мовчати.

Continue reading Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

The Ink Black Heart by Robert Galbraith, 2022

Women’s capacity for pity is bloody dangerous. (с)

В перший же день релізу я купила собі 6 книжку про Корморана Страйка під назвою The Ink Black Heart” Роберта Ґалбрейта. І чесно кажучи, трохи підофігела, адже у цій частині 1024 сторінки! (хто там був незадоволений попередніми обʼємами?)) І на мій подив, я проковтнула її найшвидше ніж інші частини. Це було прекрасно!

Ця книжка зачепила відразу. І не через першу сцену, де Корморан намагається поцілувати Робін (да-да!). А саме через детективний сюжет. Ця справа заполонила мій мозок з самого початку, що величезна рідкість в детективах. Але тут сама історія аніматорів, їх мультику на ютюбі, їх фан-клубу, вбивства – все викликало цікавість і бажання читати ще.

Continue reading The Ink Black Heart by Robert Galbraith, 2022

Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018

Твоя совість ось-ось прокинеться. Ласкаво прошу до пекла… (с)

Як я писала у відгуці на “Аркан вовків” Павла Дерев’янко, література розвивається тільки тоді, коли зʼявляються книжки різних жанрів на будь-який смак: від фентезі до трилерів. Саме тому я радію, коли мені трапляються українські твори НЕ романи. Так я розумію, що українська література активно розростається, як якістю, так і кількістю.

Беручи книгу “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, я нічого не знала про неї: ні про що вона, ні її жанр. Тільки те, що Павлюк – гарний письменник. Тому я була приємно вражена, коли зрозуміла, що це містичний детектив, сюжет якого розгортається у 19 столітті.

Continue reading Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018

Пассажиры – Джон Маррс, 2019

I am a passenger
And I ride, and I ride…
(c) Iggy Pop

Из-за тяжелого периода в жизни сейчас могу читать только кровавые детективы и мрачные триллеры. Так были прочитаны первые части цикла про комиссара Шарко и Люси Энебель французского писателя Франка Тилье (читать дальше не буду, уж слишком нагроможден текст и совсем не мои сюжеты), а также роман “Пассажиры” (The Passengers) английского автора Джона Маррса. Про последний я и расскажу.

Недалекое будущее, в котором технологии ещё больше внедрились в повседневность. Одним из примеров технического прогресса являются машины на полном автопилоте. Англия полностью перешла на эти автомобили. Но как известно любую технологию можно хакнуть. В один из дней хакер взламывает системы 8 машин, управляя ими и ведя прямую трансляцию. Люди со всего мира голосуют, выбирая кто же из пассажиров останется жить: престарелая актриса, муж и жена, бездомный парень, молодая беременная девушка, нелегальная эмигрантка, старичок-ветеран или же мать 5-х детей. Но как оказывается у каждого есть свои скелеты в шкафу. Симпатии голосующих быстро сменяются антипатией. 

Continue reading Пассажиры – Джон Маррс, 2019