У всіх є секрети, хіба не так? (с)

Останнім часом я полюбила детективи. Але ті, що розважають, а не ті, що грузять. Тому по відгуках “Клуб убивств по четвергах” (Thursday Murder Club) Річарда Османа ідеально підходив. Це перша частина одноіменного циклу Thursday Murder Club. І мені сподобалось, але є “але”.

Куперс-Чейз – це елітне містечко, у буклеті якого сказано “перше у Британії люксове селище для заслуженого відпочинку”. У ньому проживають 300 осіб, і “сюди не можна переїхати, поки не виповниться шістдесят п’ять.” Тут є басейн, пілатес, ресторани, навіть кімната для пазлів. Саме в ній щочетверга збираються Елізабет, Рон, Ібрагім та Джойс, або ж Клуб убивств по четвергах. У них є старі нерозкриті поліцейські справи, і вони під келих вина (і не одного) намагаються знайти вбивць. Але в один день на їх вулиці свято трапляється справжнє вбивство. І, певна річ, Клуб убивств по четвергах беруться за цю справу.

Це легкий, дотепний детектив, де слідство ведуть пенсіонери. Ненавʼязливий сюжет,  іронічний гумор, незвичні персонажі. А тепер “але”. Але під кінець я втомилась від нього.

Продовжувати читання Клуб убивств по четвергах – Річард Осман, 2020 →

Я часто читаю легкі книжки, щоб відпочити й емоційно, й інтелектуально. Тому не розумію о ці поняття “guilty pleasure”, адже не можна постійно їбашити, розвиватися, вчитися та працювати. Усім нам потрібен відпочинок. Саме тоді приходять на поміч прості, банальні, часто сентиментальні романчики, які не викликають сильні емоції. Вони розважають, більшого від них і не треба.

Якраз таку я шукала книгу, і обрала “Where’d You Go, Bernadette” або “Де ти поділась, Бернадетт?” американської письменниці Марії Семпл. І я не помилилась, адже цей роман чудово мене розважив. З деякими нюансами…

Продовжувати читання Where’d You Go, Bernadette by Maria Semple, 2012 →

Він ще не розуміє, що це — початок кінця. Адже дещо ось-ось станеться, а коли воно станеться, то ніщо вже не буде таким, як раніше. (с)

Є книжки, яким потрібен час, щоб зацікавити читача. А є інші, які з першої сторінки захоплюють. І це не завжди через сюжет або літературний спосіб схопити читача на гачок. Часто це просто стилістика мови. Автор може використовувати яскраву, мальовничу мову. Але мене більше приваблюють твори, коли наче звичайний стиль оповіді, можливо навіть сухуватий, але відірватися неможливо.
Ось таким для мене і став роман «Нью-йоркська трилогія» (New York Trilogy) американського письменника Пола Остера. Він дуже дивний, але і дуже крутий!

«Нью-йоркська трилогія» – це книга, яка складається з трьох частин, які сюжетно не повʼязані одна з одною.
У першій частині, яка називається “Скляне місто” історія про письменника, який пише детективи. Він настільки вжився зі своїм героєм, що коли йому випадково подзвонили у пошуках приватного детектива, то він навіть узявся за справу. І ця справа заволоділа ним.
У другій частині, “Привиди”, детектива наймають стежити за чоловіком. День за день, слідкуючи за життям обʼєкта, він загрузає у чуже життя.
У третій частині, під назвою “Замкнена кімната”, розповідь про критика, який після смерті давнього друга отримує величезну купу його рукописів і прохання дати їм ладу. Так герой друкує геніальний роман, одружується з його дружиною, усиновлює його сина, урешті-решт починаючи жити життям друга.

Продовжувати читання Нью-йоркська трилогія – Пола Остера, 1987 →

Women’s capacity for pity is bloody dangerous. (с)

В перший же день релізу я купила собі 6 книжку про Корморана Страйка під назвою “The Ink Black Heart” (“Чорнильно-чорне серце” українською) Роберта Ґалбрейта. І чесно кажучи, трохи підофігела, адже у цій частині 1024 сторінки! (хто там був незадоволений попередніми обʼємами?)) І на мій подив, я проковтнула її найшвидше ніж інші частини. Це було прекрасно!

Ця книжка зачепила відразу. І не через першу сцену, де Корморан намагається поцілувати Робін (да-да!). А саме через детективний сюжет. Ця справа заполонила мій мозок з самого початку, що величезна рідкість в детективах. Але тут сама історія аніматорів, їх мультику на ютюбі, їх фан-клубу, вбивства – все викликало цікавість і бажання читати ще.

Продовжувати читання Чорнильно-чорне серце – Роберт Ґалбрейт, 2022 →

Твоя совість ось-ось прокинеться. Ласкаво прошу до пекла… (с)

Як я писала у відгуці на “Аркан вовків” Павла Дерев’янко, література розвивається тільки тоді, коли зʼявляються книжки різних жанрів на будь-який смак: від фентезі до трилерів. Саме тому я радію, коли мені трапляються українські твори НЕ романи. Так я розумію, що українська література активно розростається, як якістю, так і кількістю.

Беручи книгу “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, я нічого не знала про неї: ні про що вона, ні її жанр. Тільки те, що Павлюк – гарний письменник. Тому я була приємно вражена, коли зрозуміла, що це містичний детектив, сюжет якого розгортається у 19 столітті.

Продовжувати читання Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018 →