Таке відчуття, що довкола мене у якомусь абсурдному, ксенофобському і гомофобському хрестовому поході туди-сюди носять вишиту хоругву лицемірства. Ні в чому не сприймаючи іншого погляду, іншого ракурсу, іншого бекґраунду, (с)

Неодноразово чула про роман “За спиною” Гаськи Шиян. До того ж лише гарні відгуки. Але після прочитання його, коли заглибилася у відгуки та рецензії побачила велику кількість гейту, що на книгу, що на авторку. Особисто мене ця книга зачепила і вразила. Я розумію, чому вона викликала такий резонанс в суспільстві. Але мені вона однозначно сподобалась.

Я очікувала щось в стилі «Доці», а отримала «Записки українського самашедшого» на сучасний лад. Це також якийсь зріз суспільства у Львові під час військових дій на сході України (АТО). Тільки тут менше новин, а саме дух того часу. 

Насправді, тут сюжету відсотків 20, а решта 80 – це рефлексії та роздуми героїні. Це спостереження за суспільство: якимись ситуативними сценами або ж стереотипними судженнями. 

 Продовжувати читання За спиною – Гаська Шиян, 2019 →

Ця історія, описує ще до недавно замовчуванні реалії жіночого життя. (с)

Коли черговий раз в новинах підіймають тему домашнього насильства, у коментарях завжди можна знайти щось на кшталт «а чому ти терпіла?» або ж «а що ти зробила, щоб він тебе вдарив? Ти його спровокувала?». І це боляче читати мені, людині, яка ніколи не була жертвою абʼюзу. Що ж відчуває жертва?
Ці коментарі яскравий показник того, що наше суспільство все ще не розуміє як працює домашнє насильство. Нам все ще легше звинуватити жертву, ніж усвідомити, що цією жертвою наступний раз можеш бути ти сам.
І це я кажу про фізичне насильство. Що ж тобі говорити про психологічне?!?

Роман “Магма” ісландської письменниці Тори Хйорлейвсдоттір саме про це. Про те, як легко “підсісти” на людину, поступово втрачаючи та знищуючи себе.
Якщо коротко, то ця книга – це перелік red flags, чого не має бути у відносинах. Просто читаєш кожну главу і виписуєш, що не так у відносинах головних героїв. 

Продовжувати читання Магма – Тора Хьорлейфсдоттір, 2019 →

Це літо-пауза. (с)

Я багато хорошого чула про роман “Спитайте Мієчку” української письменниці Євгенії Кузнєцової. Тому і вирішила в важкий для мене емоційний період життя його почитати. І він дійсно хороший, хоча не настільки як я очікувала (але це вже моя проблема).

— І чого ви поприїжджали? — спитала бабуся. Її питання ніяк не могло образити, тому що обидві сестри знали, що це питання-переживання. 
— Перевал, ба, — сказала Лілічка. 
— І довго будем перевалюватись? 
— Поки літо скінчиться. 
— Нехай.

Якщо коротко про що книга, то ось про це. Сестри Мієчка, Лілієчка та Марта приїздять на літо до бабусі Теодори в село. Ні, це не дівчата на канікулах. Сестрам за тридцять і вони тікають від своїх проблем. Їм треба час зрозуміти, що вони хочуть від життя. Лілієчка роздумує чи переїжджати до Австралії, чи ні. Мієчка роздумує якого ж хлопця вибрати: один хороший, але вона його не кохає, інший токсичний, але Мієчка в нього закохана. Марта ж повернулась з Індії, вагітною двійнею.
Через деякий час до них приїздить мама дівчат Марія та колишній чоловік Лілієчки “підкидує” їм 4-річну Люсю. Так жінки різного віку (від 4 до 96 років) збираються у старому, облущеному, протікаючому домі, але рідному.

Продовжувати читання Спитайте Мієчку – Євгенія Кузнєцова, 2021 →