Це літо-пауза. (с)

Я багато хорошого чула про роман “Спитайте Мієчку” української письменниці Євгенії Кузнєцової. Тому і вирішила в важкий для мене емоційний період життя його почитати. І він дійсно хороший, хоча не настільки як я очікувала (але це вже моя проблема).

— І чого ви поприїжджали? — спитала бабуся. Її питання ніяк не могло образити, тому що обидві сестри знали, що це питання-переживання. 
— Перевал, ба, — сказала Лілічка. 
— І довго будем перевалюватись? 
— Поки літо скінчиться. 
— Нехай.

Якщо коротко про що книга, то ось про це. Сестри Мієчка, Лілієчка та Марта приїздять на літо до бабусі Теодори в село. Ні, це не дівчата на канікулах. Сестрам за тридцять і вони тікають від своїх проблем. Їм треба час зрозуміти, що вони хочуть від життя. Лілієчка роздумує чи переїжджати до Австралії, чи ні. Мієчка роздумує якого ж хлопця вибрати: один хороший, але вона його не кохає, інший токсичний, але Мієчка в нього закохана. Марта ж повернулась з Індії, вагітною двійнею.
Через деякий час до них приїздить мама дівчат Марія та колишній чоловік Лілієчки “підкидує” їм 4-річну Люсю. Так жінки різного віку (від 4 до 96 років) збираються у старому, облущеному, протікаючому домі, але рідному.

Продовжувати читання Спитайте Мієчку – Євгенія Кузнєцова, 2021 →

Про Валерія Маркуса в Україні я певна знають всі. Ну не всі, але багато людей. Хлопець, який пройшов АТО, написав про це книгу, вів ютюб про свої подорожі, а зараз у лавах ЗСУ. На нього приємно дивитися під час інтервʼю, його приємно слухати під час інтервʼю (хоча не з усіма його думками погоджуватися).

Саме тому я вирішила послухати його книгу “Сліди на дорозі”, тим паче з його начиткою. І я трохи у ступорі. Це та ситуація, коли через етичні міркування ти не можеш осуджувати людину через низку причин: починаючи з того, що він герой України, як і для мене особисто, закінчуючи тим, що він був на війні, а я ні. Але головний герой, прототипом якого і є сам Валерій Маркус, був мені неприємний, місцями дууже неприємний (*все, я це написала, можна видихнути від напруги*). Тому “Сліди на дорозі” дались мені важко (бля, мені здається останнім часом ця фраза є у кожному моєму відгуку). 

Продовжувати читання Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018 →

Я точно знаю: этот мост будет построен из тебя. (с)

Моя первое знакомство с австралийским писателем Маркусом Зусаком произошло в далеком 2014 году. И к счастью, это была не известная его книга “Книжный вор”, а неприметная “Я – посланник”. Я была в восторге от неё, до этого я не читала таких романов, поэтому была под огромным впечатлением. Не знаю, как сейчас бы я отреагировала, но экспериментировать не хочу. Пусть останутся приятные воспоминания)
Потом был его бестселлер “Книжный вор”. Не то, чтобы он мне не понравился (даже наоборот), просто я не любительница литературы про войну. Уж очень тонкая грань между хорошим романом на эту тему и пафосным чтивом. 

Когда вышел роман “Глиняный мост” (Bridge of Clay) в 2018 году, я сразу же добавила его в вишлист, но только сейчас смогла до него добраться. Мне однозначно понравилась книга, но некоторые нюансы мешали мне в неё влюбится.

Продовжувати читання Глиняный мост – Маркус Зусак, 2018 →

Шукаєм любови – знаходим судомнi корчi. (c)

Прочитала перший бестселер незалежної України, а точніше «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. Книжка викликала фурор, коли вийшла 1996 року і на сьогодні перекладена 15 мовами світу.
Цей роман дався мені складно, незважаючи на те, що в ньому всього 114 сторінок і я прочитала його за 2 дні. Знову ж таки через складність сприйняття тексту я не змогла проникнутись сюжетом на повну і насолоджуватись книгою. Мені ніби й сподобалося, але й відчула полегшення, коли прочитала останнє речення.

«Польові дослідження з українського сексу» – це частково автобіографічний роман, у якому письменниця описує свої стосунки з художником під час її викладання у США наприкінці минулого століття.

Продовжувати читання Польові дослідження з українського сексу – Оксана Забужко, 1996 →