Архів теґу: #соціально-психологічний роман

Вік червоних мурах – Тетяна П’янкова, 2022

Червоні мурахи плодяться, гуртуються у колонії, хутко розповзаються Україною — її містами, селами, хуторами. Вони розтікаються, як розтікається вогняна ріка перелогами сухої трави; загрозливо пищать — хочуть панувати над нами. (с)

 Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору.

Саме тому, хочу поділитися з вами книгою “Вік червоних мурах” Тетяни П’янкової, адже вона про Голодомор 1932-33 років в Україні.
Якщо “Інтернат” Жадана – це один з найсильніших романів, що я читала в 2023 році, то “Вік червоних мурах” – один з найважчих романів 2023 року.

Це дуже емоційно важка книжка. Мені трохи пощастило, що я знала про що саме вона. Це як раз той випадок, коли від спойлерів була користь. Адже саме спойлери допомогли хоч трохи емоційно підготуватися до подій. Але якщо подумати, то тут описуються усі жахи, які були під час Голодомору. Усі. Тож можна і здогадатися, що чекає на читача. Хоча мушу признатися, що деякі сцени я так і не змогла прочитати, а просто пропустила. Занадто було важко це читати. 

Це історія маленького села Мачухи в Полтавській області в 33 році. День за днем його жителі вмирають від голоду. Харитон кожного ранку їздить по селу та збирає трупи. Олексій – червоний комісар, в імʼя партії та “свєтлого будущєго” дає бій куркулям, забираючи останні крихти у людей. Свирид же йому в цьому допомагає. В той час як 19-літня Явдоха зі своєю мамою та молодшим братом намагаються просто вижити.

Продовжувати читання Вік червоних мурах – Тетяна П’янкова, 2022

Меланхолійний вальс – Ольга Кобилянська, 1898

…царство на землі належиться тобі! (с)

Отже, продовжую читати #український канон. І Кобилянську в тому числі. Почала я зі знайомої для себе “Землі”, яку читала ще в школі. Памʼятаю, як мені важко давалось ця повість. Ці вічні страждання селян, незрозуміле поклоніння та шанування землі, дивні персонажі… І легше не стало. Я вже в 34 все так же мучилася над святістю землі та дивної для мене поведінки героїв. Ця книжка неактуальна та насправді дуже застаріла. Я не знаю, що з неї можна взяти: психологізм героїв не так щоб розкрито, важкість життя у селі – очевидна. Теза, що “земля повинна бути для людини, а не людина для землі” не те що не нова, а єдина правильна. Тому не здивована, що книжку прибрали зі шкільної програми.

Продовжувати читання Меланхолійний вальс – Ольга Кобилянська, 1898

Вернон Господь Літтл – ДіБіСі П’єр, 2003

Ну що це за життя таке? Срань, а не життя. (с)

Чому?!? Чому так важко писати відгуки на книжки, які сподобались?!? Ось я прочитала охуєнний роман “Вернон Господь Літтл” (Vernon God Little) австралійського письменника  ДіБіСі П’єра, а в голові все, що є це “піздато”. Все! Ну чому так?
В принципі, ось це “піздато” також відгук, але все-таки хочеться так описати роман, щоб ви пішли і купили його. Це дебютний роман автора і він одразу за нього отримав Букера. Бо він того реально вартий.

Якщо вас покоробили мати, то ця книга точно не для вас. Адже розповідь ведеться від 15-річного хлопця Вернона, якого звинувачують у співучасті масшутінга його класу, де загинуло 16 людей. Певна річ, він не буде використовувати фрази на кшталт “ой лишенько” чи “в мене неприємності”. О ні! Він скаже як раз “блять” та “мені пизда”. Як і звичайний пересічний підліток, якого чмирять однолітки, у якого немає батька, мати якого думає лише про новий холодильник і хоч якогось чулувіка в домі та найкращий друг якого, виніс собі мізки.

Продовжувати читання Вернон Господь Літтл – ДіБіСі П’єр, 2003

“Салимове Лігво” та “Необхідні речі” Стівена Кінга

Основа всіх людських страхів – прочинені двері. (с)

Першу книгу, яку я прочитала у Стівена Кінга, була Салимове Лігво” (Salem’s Lot) 1975 року. Мені було 14, і вона справила величезне враження на мене. Мені було дуже моторошно. Так моторошно, що я просила мого брата водити мене до туалету, бо сама я боялась ввечері виходити з кімнати. Деякі сцени я памʼятала впродовж 20 років. Минулого року я вирішила перечитати знову цю книжку. І знову я в захваті.

Молодий письменник Бен Міерз повертається в рідне містечко під назвою Салимове Лігво. Він хоче написати книжку про Дім Марстена – старий покинутий будинок, у якому багато років тому відбулося страшне вбивство. Коли він був малим, то щось налякало його там. Так налякало, що він це ніяк не може забути, навіть будучи дорослим. Щоб приборкати свій страх, Бен повертається до міста та вирішує купити старий будинок. Але виявилось, що його вже придбали. Саме в цей час у місті відкривається антикваріатний меблевий магазин із таємничими власниками. І з цього моменту починають зникати люди, багато людей…

Салимове Лігво” – це класичний роман-горор про вампірів.

Продовжувати читання “Салимове Лігво” та “Необхідні речі” Стівена Кінга

Про жінок і сіль – Ґабріела Ґарсіа, 2021

Слабкість. Ні, ми – сила. (с)

Я дуже люблю ютюб канал “Палає”, який ведуть чудові та харизматичні Емма Антонюк та Яна Брензей. На цьому каналі є багато класних інтервʼю, цікаві та корисні обговорення актуальних соціальних проблем. Але це не все! Щомісяця дівчата проводять книжний клуб “Вовчиці”. У цьому місяці вони обрали книгу “Про жінок і сіль” (Of Women and Salt) американської письменниці Ґабріели Ґарсії. І мені вона дуже сподобалась.

Важко описати про що книжка одним абзацом. Якщо коротко, то вона про емігрантів. Хоч вона і невеличка (менше ніж 200 сторінок), але тут є декілька історичних подій різних сторіч, історії 2 родин, величезна кількість соціальних тем. Усе, що треба, щоб зацікавити сучасного читача.

Продовжувати читання Про жінок і сіль – Ґабріела Ґарсіа, 2021