Нема більшої небезпеки для людини, коли вона у свойому житті не пережила спочатку захоплення з якоїсь химери, а потім розчарування. (с)

Продовжимо тему інтелектуального роману в українській літературі. Про Підмогильного і його твори я вже писала тут і тут. А сьогодні почну розповідати про В.Домонтовича ака Віктора Петрова. Ми у школі не вчили цього письменника. Тому для мене це перше знайомство. У його біографії дуже багато прогалин. Є теорія, що він був радянським шпигуном, інша теорія, що двійним агентом, який працював на Німеччину. Петров одружився з дружиною свого друга Зерова Софії (про їх листування йдеться у романі «Амадока»). Археолог, науковець, письменник. Він точно неоднозначна особистість. Але він залишив значний слід в українській літературі. 

В. Домонтович дуже схожий на Підмогильним, але перший для мене менш зрозумілий, більш складний та занадто авангардистський. Його “Доктор Серафікус” пройшов повз мене, саме через його складність для зрозуміння. “Без ґрунту” здався більш сухим та навіть скучним, хоча головна тема пошуку «ґрунту» дуже зачепила. А ось “Дівчина з ведмедиком” мені дуже сподобався. Але повторюсь, ось ця інтертекстуальність твору, сховані підтексти чи алюзії  – явно пройшли повз мою увагу. Бо для мене головна героїня, це просто дівчина і я не розмірковую поняттями, що «головна героїня – це уособлення авангардизму». Не знаю, на жаль чи на щастя. Тому розповім про свої “примітивні” враження та думки під час читання цього роману. 

Іполит Варецький – молодий (але не дуже) інженер-хімік, якого запрошують в дуже заможну сімʼю репетитором для дівчат. Леся – 18-річна дівчина, спокійна, жіночна, стримана та її сестра 16-річна Зина, зухвала, імпульсивна, відкрита до нового та забороненого. І, певна річ, саме між Іполитом та Зиною виникають почуття. Але питання до чого вони їх приведуть.

Продовжувати читання Дівчина з ведмедиком – В. Домонтович, 1928 →

Найгостріше зазнав це біохімік, що кохання своє зустрів, як раптову катастрофу. (с)

Якщо про роман “Місто” Валерʼяна Підмогильного багато хто знає, то про його другий роман “Невеличка драма. Роман на одну частину” не така кількість. Хоча деякі люблять його навіть більше. Я ж в захваті від нього.

“Невеличка драма” – це інтелектуальний роман, роман-епоха, любовний роман та роман дорослішання. Звучить дуже складно, серйозно та заумно. І так, і ні. Так, тут багато алюзій та підтекстів, важливих тем, філософських питань. І ні, адже це історія про кохання, а про кохання завжди легко читається.

Ця невеличка драма крутиться навколо молодої дівчини, та молодих хлопців, які крутяться навколо неї. 

Продовжувати читання Невеличка драма – Валер’ян Підмогильний, 1930 →

О ненажерне місто! (с)

Продовжую ділитися творами #український канон, які мене вразили. В цей раз це вся творчість Валерʼяна Підмогильного, і особливо його роман “Місто”. Письменнику було лише 27 років, коли вийшов його дебютний роман. Лише 27, а вже настільки майстерним, зрілим та глибоким він зміг створити твір. На превеликий жаль, Валерʼян Підмогильний написав мало творів, не останню роль в цьому зіграли НКВД та партія. А в 1937 році, коли автору було лише 36 років, разом з Миколою Кулішем, Лесем Курбасом, Миколою Зеровим та іншими понад 1000 людей Валерʼян Підмогильний був розстріляний у Сандармосі. Скільки би він ще написав би гарних творів, питання риторичне…

Але поговоримо про роман “Місто”. Це інтелектуальний роман, роман виховання. Перед читачем предстає шлях становлення головного героя та з якими етичними проблемами він зіштовхується.

Степан Радченко приїздить в Київ з села. Щоб вступити в університет. Його бажання вивчитися і повернутися додому, щоб допомогти піднімати село. Місто лякає його своїми розмірами, “розбещенностю” та розмахом.
Київ не дуже гостинний до нього. Він оселяється на Нижньому Валі (в той час околиця міста), ще й в хліву.  Але поступово крок за кроком місто поглинає його. З селюка він перетворюється в містянина. Не просто містянина, а поважного літератора. Але на жаль, щоб здобути визнання, він зробить багато помилок.

Продовжувати читання Місто – Валер’ян Підмогильний, 1928 →

Як же я хочу назад в Хвильовий. Ницо Потворно

У школі ми не вчили творчість Миколи Хвильового. А якби й вчили, то навряд чи я щось зрозуміла б. Я офіційно заявляю, що “Санаторійна зона” Хвильового – одна з найважчих книжок, що я читала. Якщо на емоційному рівні я ще можу відчути цю повість, то більша частина символів та ідей точно пройшла повз мене. Це з урахуванням того, що я знаю біографію письменника, його погляди та читала коментарі до його творів. Але на то він і авангардист, щоб не все в лоб, як в класичній літературі.

Чому ж я вирішила написати про автора, якого не розумію? Бо Хвильовий мене шокував і вразив. Я давно не читала книжки, які викликали як емоційну, так і інтелектуальну залученість. Але найголовніше – мене вразив сам автор.

Продовжувати читання “Я (Романтика)” та “Санаторійна зона” Хвильового, 1924 →