Таке відчуття, що довкола мене у якомусь абсурдному, ксенофобському і гомофобському хрестовому поході туди-сюди носять вишиту хоругву лицемірства. Ні в чому не сприймаючи іншого погляду, іншого ракурсу, іншого бекґраунду, (с)

Неодноразово чула про роман “За спиною” Гаськи Шиян. До того ж лише гарні відгуки. Але після прочитання його, коли заглибилася у відгуки та рецензії побачила велику кількість гейту, що на книгу, що на авторку. Особисто мене ця книга зачепила і вразила. Я розумію, чому вона викликала такий резонанс в суспільстві. Але мені вона однозначно сподобалась.

Я очікувала щось в стилі «Доці», а отримала «Записки українського самашедшого» на сучасний лад. Це також якийсь зріз суспільства у Львові під час військових дій на сході України (АТО). Тільки тут менше новин, а саме дух того часу. 

Насправді, тут сюжету відсотків 20, а решта 80 – це рефлексії та роздуми героїні. Це спостереження за суспільство: якимись ситуативними сценами або ж стереотипними судженнями. 

 Продовжувати читання За спиною – Гаська Шиян, 2019 →

Але письменництво — таки весь світ. (с)

Я ненавиджу фрази на кшталт “це не на часі”, “у нас війна, а ви ….”, “у нас є важливіші проблеми, ніж ваші…”.  Але в цей раз із романом “Жовтолика” (Yellowface) Ребекки Кван я відчувала щось схоже. Нижче поясню чому (або ні).

Джуніпер – письменниця, але посередня. Її ж подруга Атена Лю – рокстар у літературі. Одного вечора Атена вмирає прямо на очах у героїні. І якось так трапилось (мабуть, просто якось зачепилось): вона краде рукопис із новим романом подруги. Джуніпер “Причесує” його, додає отсєбятіни і видає під своїм імʼям. Він стає бестселером. І тут починається справжнє медійне життя героїні: гроші, визнання, фанати, хейтери, хейтери, звинувачування, хейтери, параноя…

Звучить цікаво і захопливо? Так! Ні! Не знаю! Не знаю чому, але ця книга не викликала у мене майже жодної емоції. Наче було і цікаво, але думок у голові – жодних.
Можливо, мені ця книга не зайшла, бо українці зараз намагаються просто вижити. І проблеми маргінальних груп у США мене мало торкають. Як і питання етики: хто про що має право писати, а хто ні. Так, я обезцінюю їхні проблеми, і я не права. Просто на цей момент мене хвилюють інші речі.

Продовжувати читання Жовтолика – Ребекка Кван, 2023 →

Ця історія, описує ще до недавно замовчуванні реалії жіночого життя. (с)

Коли черговий раз в новинах підіймають тему домашнього насильства, у коментарях завжди можна знайти щось на кшталт «а чому ти терпіла?» або ж «а що ти зробила, щоб він тебе вдарив? Ти його спровокувала?». І це боляче читати мені, людині, яка ніколи не була жертвою абʼюзу. Що ж відчуває жертва?
Ці коментарі яскравий показник того, що наше суспільство все ще не розуміє як працює домашнє насильство. Нам все ще легше звинуватити жертву, ніж усвідомити, що цією жертвою наступний раз можеш бути ти сам.
І це я кажу про фізичне насильство. Що ж тобі говорити про психологічне?!?

Роман “Магма” ісландської письменниці Тори Хйорлейвсдоттір саме про це. Про те, як легко “підсісти” на людину, поступово втрачаючи та знищуючи себе.
Якщо коротко, то ця книга – це перелік red flags, чого не має бути у відносинах. Просто читаєш кожну главу і виписуєш, що не так у відносинах головних героїв. 

Продовжувати читання Магма – Тора Хьорлейфсдоттір, 2019 →

Вибір у вас є завжди. Запитайте себе, чи він того вартий. (с)

Нарешті прочитала роман “Танці з кістками” Андрія Сем’янківа. Андрій Сем’янків відомий як автор блогу Med GOblin. Це його перший фікшн. І одразу виграв премію “Книга року ВВС-2022”. І це доволі гарний трилер, або ж як його презентують “медичний трилер”.

Якщо коротко, то це історія про патологоанатома Северина, який не може вчасно зупинитися. Ось анотація до книги:

Проста, на перший погляд, історія про патологоанатома-невдаху. Северина не цінують на роботі й мало платять, з особистим життям чоловіка відбувається щось незрозуміле, самооцінка на нулі. Тож перебуваючи практично на дні, він одразу ж хапається за можливість підзаробити. Так, пропозиція не зовсім легальна, так, навряд чи можна чекати чогось доброго від ринку трансплантації органів, але так спокусливо нарешті влаштувати собі забезпечене життя. Зрештою, Северин має забрати в уже мертвих людей якусь дрібничку, те, що їм і так не потрібно. Поки що у мертвих людей, поки що дрібничку.

Крок за кроком, рішення за рішенням патологоанатом змінюється, трансформується — так в усіма зневаженого чоловіка на межі алкоголізму спершу проростає впевненість у собі, а за нею і безпринципність. 

Скоївши один злочин, він набагато легше вчиняє інший, а за ним і наступний. Те, що вчора Северин вважав неприпустимим, стає новою нормою. Та й узагалі виникає питання: чи здатен він тепер зупинитися і як далеко може зайти?

Продовжувати читання Танці з кістками – Андрій Сем’янків, 2022 →