Настав час розквітнути чорній квітці цивілізації. (с)

Отже, “В очікуванні варварів” Джона Максвелла Кутзее. Хоча книга мені і сподобалась, але в мене не так багато думок щодо неї. І взагалі протягом читання було трохи розчарування (якщо так можна сказати), що тут занадто все прямолінійно, все в лоб. Я люблю, коли автор ставить питання, висвітлює ситуацію, а читач сам приходить до якихось відповідей і смислів. Тут же Кутзее не дає цього, він говорить прямо: “Імперія – зло, у будь-якому прояві”. Я навіть здивувалась, що роман написаний в 1980 році, думала, що набагато раніше: віє від нього якоюсь класикою. А де підсмисли чи подвійні значення?)) щось якось легко) і це моя єдина претензія до книги. 

Маленьке прикордонне містечко Імперії. Форпост. Лише воно відділяє Імперію від жорстоких варварів. А тут ще й ходять чутки, що варвари хочуть піти війною. Тому приїздить полковник, щоб зібрати інформацію про них і їхні плани. Якщо перевести на мову Імперії, то знайти місцевих і змусити їх, завдяки допитам та тортурам, “зізнатися” в планування війни.

Суддя цього містечка вже 30 років тут живе, працює, співіснує з місцевими. У нього є емпатія до них, хоч якесь розуміння та критичне мислення. Він прекрасно усвідомлює, що насправді робить Імперія. Тож сором і провина захоплюють його. І тому починає протистояння.

Продовжувати читання В очікуванні варварів – Джон Максвелл Кутзее, 1980 →

раби не повинні родити дітей. (с)

Це перша книга, на яку буде 2 відгуки. Оксану Забужко і її роман “Польові дослідження з українського сексу” я читала у 2020 році. І ось вирішила перечитати, бо впевнена, що багато чого пропустила, коли читала перший раз. Так і сталося. У цей раз було легше, цікавіше і зрозуміліше.

Ось мій перший відгук. До речі, я майже з усім згодна і зараз. Тому раджу його прочитати, адже до нього я додам просто декілька моментів.

У цей раз дійсно було легше сприймати стиль авторки. Прочитавши вже декілька книг, передивившись купу інтервʼю, ти вже готовий до цих кілометрових речень. Ти навіть чекаєш їх, кайфуєш від них, бо ти чуєш саму Забужко. Але, як писала молода Я, треба уловити ритм книги. Треба відчути її, і тоді текст сам відкриється.

Продовжувати читання Польові дослідження з українського сексу – Оксана Забужко, 1996 →

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного!» І ця заповідь стала девізом епохи. (с)

Українського письменника Івана Багряного ми вчили у школі. Треба було прочитати і “Тигролови”, і “Сад Гетсиманський”. І якщо мої однокласники були в захваті від першого роману, то мене зачепив саме другий. Я памʼятаю, як сиділа до 4 ранку, зачитуючись цим твором. Це була моя перша книжка, де я усвідомила, що радянська система знищила мільйони людей.
Пройшло 10 років, я перечитала знову “Сад Гетсиманський”, і він мене вразив ще більше. 

У романі як такого сюжету і немає. Це розповідь Андрія Чумака – молодого інженера, якого арештовують і відправляють до в’язниці НКВС. Тут слідчі намагаються “вибити” зізнання, що він зрадник вітчизни. Вони мордують, катують, ледь не вбивають хлопця. Знищують його фізично та морально. У той час як головне питання для Андрія “хто ж його здав?”

Як і “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” – це роман з автобіографічними елементами. Іван Багряний двічі був у тюрмах НКВС. Перший раз, коли його звинуватили у контрреволюційній агітації. Його відправили на 3 роки на заслання, звідки він утік до Зеленого Клину. Другий, коли його повторно арештували за втечу.  Саме досвід у вʼязницях Харкова на Раднаркомівській та Холодній горі лягли в основу цього роману. Це перший твір, який описав свавілля радянської системи, а саме вʼязниці та її побуту, а також методи роботи карних відділів. Лише через 28 років вийде “Архіпелаг ГУЛАГ” та й до якого є питання. 

Продовжувати читання Сад Гетсиманський – Іван Багряний, 1950 →

— Мерзнете? — грубо запитала медсестра. — Так. Кригою вкриваюся. (с)

Я багато років ішла до цієї книги, а саме “Під скляним ковпаком” (The Bell Jar) Сильвії Плат. Спочатку я думала, що ще не доросла до неї. Потім думала, що це буде емоційно важка книга. А як інакше, якщо це автобіографічний роман письменниці, яка в 30 років скоїла суїцид. В мої юні роки мене дуже вразив метод, який вона обрала: а це снодійні + засунута голова в газову плиту. Та й досі мене це лякає. Але це говорить про такий відчай, таку безнадію, що для неї це був лише один вихід…
Прочитав цю книгу, я відчула надію, приємний післясмак (головне не думати, як все закінчилось насправді). Вона мене вразила! Вразила глибиною, красою та актуальністю.

«Під скляним ковпаком» — єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат. 

Продовжувати читання Під скляним ковпаком – Сильвія Плат, 1963 →