Я обожнюю книжки, коли від першої до останньої сторінки насолоджуєшся текстом. І «Орландо» Вірджинії Вулф саме така книга. Хоча ні, усе ж таки з 25 сторінки до останньої я насолоджувалася. Чому з 25? Бо спочатку я очікувала щось у стилі “Місіс Делловей”, а тут жартики, іронія, що мене здивувало і збило з пантелику. Але мені вдалось відпустити текст, вимкнути свої очікування – отоді і прийшла насолода. 

Знаєте, “Орландо” – це ця книга, після читання якої ти ще годину сидиш і думаєш, що це, бляха, була за магія. Це ця книга під час читання якого в тебе виникає купа теорій, що ж насправді відбувається і про що ж пише авторка. Тому попереджаю, що це лише моє сприйняття цього тексту, бо як я зрозуміла, скільки читачів, стільки інтерпретацій) Внизу ще напишу свою теорію, попереджу спойлером)

Масштабність і глибина цієї книги в тому, що Вірджинія Вулф зображує всю англійську літературу протягом XVI-XXст. Кожна глава відповідає за різний періоди, як історичні (як єлизаветинська епоха або ж вікторіанська доба), так і літературні (ренесанс, класицизм, романтизм, реалізм, модерн). І все це з жартами, іронічними зауваженнями та висміюваннями.

“Орландо” – це біографія Віти Секвілл-Вест, подруги та коханої Вірджинії Вулф. Звучить нудно, так? Але це не звичайна біографія, це сатирична біографія. Вся ця книга – це стьоб. Стьоб над біографами та біографіями, стьоб над чоловіками та жінками, стьоб над книжками. Хоча для мене цей роман саме про книжки і любов до них.

Продовжувати читання Орландо – Вірджинія Вулф, 1928 →

Нема більшої небезпеки для людини, коли вона у свойому житті не пережила спочатку захоплення з якоїсь химери, а потім розчарування. (с)

Продовжимо тему інтелектуального роману в українській літературі. Про Підмогильного і його твори я вже писала тут і тут. А сьогодні почну розповідати про В.Домонтовича ака Віктора Петрова. Ми у школі не вчили цього письменника. Тому для мене це перше знайомство. У його біографії дуже багато прогалин. Є теорія, що він був радянським шпигуном, інша теорія, що двійним агентом, який працював на Німеччину. Петров одружився з дружиною свого друга Зерова Софії (про їх листування йдеться у романі «Амадока»). Археолог, науковець, письменник. Він точно неоднозначна особистість. Але він залишив значний слід в українській літературі. 

В. Домонтович дуже схожий на Підмогильним, але перший для мене менш зрозумілий, більш складний та занадто авангардистський. Його “Доктор Серафікус” пройшов повз мене, саме через його складність для зрозуміння. “Без ґрунту” здався більш сухим та навіть скучним, хоча головна тема пошуку «ґрунту» дуже зачепила. А ось “Дівчина з ведмедиком” мені дуже сподобався. Але повторюсь, ось ця інтертекстуальність твору, сховані підтексти чи алюзії  – явно пройшли повз мою увагу. Бо для мене головна героїня, це просто дівчина і я не розмірковую поняттями, що «головна героїня – це уособлення авангардизму». Не знаю, на жаль чи на щастя. Тому розповім про свої “примітивні” враження та думки під час читання цього роману. 

Іполит Варецький – молодий (але не дуже) інженер-хімік, якого запрошують в дуже заможну сімʼю репетитором для дівчат. Леся – 18-річна дівчина, спокійна, жіночна, стримана та її сестра 16-річна Зина, зухвала, імпульсивна, відкрита до нового та забороненого. І, певна річ, саме між Іполитом та Зиною виникають почуття. Але питання до чого вони їх приведуть.

Продовжувати читання Дівчина з ведмедиком – В. Домонтович, 1928 →

О ненажерне місто! (с)

Продовжую ділитися творами #український канон, які мене вразили. В цей раз це вся творчість Валерʼяна Підмогильного, і особливо його роман “Місто”. Письменнику було лише 27 років, коли вийшов його дебютний роман. Лише 27, а вже настільки майстерним, зрілим та глибоким він зміг створити твір. На превеликий жаль, Валерʼян Підмогильний написав мало творів, не останню роль в цьому зіграли НКВД та партія. А в 1937 році, коли автору було лише 36 років, разом з Миколою Кулішем, Лесем Курбасом, Миколою Зеровим та іншими понад 1000 людей Валерʼян Підмогильний був розстріляний у Сандармосі. Скільки би він ще написав би гарних творів, питання риторичне…

Але поговоримо про роман “Місто”. Це інтелектуальний роман, роман виховання. Перед читачем предстає шлях становлення головного героя та з якими етичними проблемами він зіштовхується.

Степан Радченко приїздить в Київ з села. Щоб вступити в університет. Його бажання вивчитися і повернутися додому, щоб допомогти піднімати село. Місто лякає його своїми розмірами, “розбещенностю” та розмахом.
Київ не дуже гостинний до нього. Він оселяється на Нижньому Валі (в той час околиця міста), ще й в хліву.  Але поступово крок за кроком місто поглинає його. З селюка він перетворюється в містянина. Не просто містянина, а поважного літератора. Але на жаль, щоб здобути визнання, він зробить багато помилок.

Продовжувати читання Місто – Валер’ян Підмогильний, 1928 →