Архів теґу: #історія

Маус: Сповідь уцілілого – Арт Шпіґельман, 1980

XX ст, Відгуки, , , , , ,

 – Це чудо, що він вижив. – Ага, але в певному сенсі він не вижив. (с)

Книг про Голокост написано вже чимало. Вони різні: різні жанри, на реальних подіях та на вигаданих, хороші та погані. Особисто я вважаю, що це добре. Якщо погано написана книга спонукає читача почитати якусь історичну інформацію про Голокост, то це вже й не така погана книга.

“Маус: Сповідь уцілілого” (Maus. A Survivor’s Tale) Арта Шпіґельмана – це також книга про Голокост. І вона дуже незвична, адже це графічний роман. І це поки що єдиний графічний роман, який здобув Пулітцерівську премію. Саме завдяки такому формату, книга приваблює ширшу авдиторію. А це важливо, щоб люди знали та памʼятали про ті жахіття.

Тим паче, коли вона відтворює реальні події, адже це автобіографічний роман. Арт Шпіґельман – американський художник єврейського походження. Його батьки, польські євреї, пережили Голокост, але багато членів сімʼї загинули. Вони перебували в єврейському гетто, потім в концтаборі, переховувались у знайомих, але все ж таки потрапили в Аушвіц. Саме досвід батька ліг в основу роману.

Продовжувати читання Маус: Сповідь уцілілого – Арт Шпіґельман, 1980 →

Солодка Даруся – Марія Матіос, 2004

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Ох, довго думав Бог, аби людям усякі кари попридумувати. Довго і добре думав, кумо. А ми і не знаємо, за що… (с)

На жаль, я та людина, яка до повномасштабного вторгнення рф читала більше російську літературу, ніж українську. Я виросла на цих мітах, що українська література лише про журбу та село. А сучасна література взагалі не заслуговує на увагу.
Але бажання все ж таки читати щось українське було. “Солодка Даруся” Марії Матіос – одна з найперших книг, яку я прочитала, свідомо обираючи українських письменників чи письменниць. Хоча я прочитала її десь 10 років тому, але вона все ще доволі популярна в Україні. Саме тому і хочу поділитися своєю думкою про цю книгу.

Сюжет розгортається у 1970-х у невеличкому селі на Буковині. Головна героїня на імʼя Даруся ще доволі молода жінка. Її вважають німою та трохи несповна розуму. Вона майже ні з ким не спілкується, живе сама, страждає на сильні головні болі. Лише Іван Цвичок – такий же дивакуватий, як і вона проявляє до неї ніжні почуття. Він розуміє, що з нею щось в дитинстві трапилось, через що вона і досі страждає.

Продовжувати читання Солодка Даруся – Марія Матіос, 2004 →

Брама Європи – Сергій Плохій, 2015

Відгуки, Сучасна література, ,

Я багато чула гарних відгуків на nonfiction “Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності” (The Gates of Europe: A History of Ukraine) історика Сергія Плохія. Чесно кажучи, я натупила і думала, що книжка буде трохи про інше, але то вже моя особиста проблема))

“Брама Європи” – це дійсно книжка про історію України: від скіфів до російсько-українського конфлікту 2014 року. Саме Україна постійно була межею, або ж, як пише автор, брамою між різними племенами, імперіями, світоглядами та світами в цілому:

Кожна з імперій претендувала на землю та її багатства, залишаючи свій відбиток на ландшафті та характері населення, сприяючи формуванню особливої прикордонної ідентичності та духу.

Країна ввібрала в себе досвід України як країни, розташованої на вододілі Схід-Захід між православʼям та католицизмом, центральноєвропейською та євразійською імперіями й політичними та соціальними практиками, які вони з собою приносили. Це місце на кордоні кількох культурних просторів допомогло зробити Україну контактною зоною, у якій українці різних віросповідань змогли навчитися співіснувати.

Продовжувати читання Брама Європи – Сергій Плохій, 2015 →

Найдовша подорож – Оксана Забужко, 2022

Відгуки, Сучасна література, , ,

Не вбиті за двадцяте століття, ми справді стали сильніші: сила життя — сила росту, любови й свободи — по нашій стороні. (c)

Це перший есей, який я прочитала в Оксани Забужко. До цього у неї я читала лише роман “Польові дослідження з українського сексу” декілька років тому, і явно була не готова до цього тексту.  Я намагаюсь осилити “Планету Полин”, але ці есеї йдуть дуже важко. Тож взялась за “Найдовшу подорож”. Цю ж книгу мій мозок подужав. 

Оксана Забужко виїздить 23 лютого 2022 року до Варшави на 3 дні. Але через повномасштабне вторгнення армії рф в Україну залишається там на декілька місяців. Весь цей час письменниця дає інтервʼю, в яких намагається пояснити європейцям “чому ж Путін напав на Україну”, “як так сталося” та “чого ж хоче цей Путін”. Саме ці безкінечні однакові питання змусили авторку написати цей есей.  Продовжувати читання Найдовша подорож – Оксана Забужко, 2022 →

Записки українського самашедшого – Ліна Костенко, 2010

Відгуки, Сучасна література, , ,

От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі. (c)

Я завжди вважала, що Ліна Костенко лише поетеса. І на свій сором я нічогісінько не знала про її прозу, а тим паче про роман “Записки українського самашедшого”. Письменниця писала його маже 10 років. І він приємно здивував. Думаю, прочитавши б цю книгу декілька років тому, я не змогла б оцінити її на повну. Адже саме зараз вона мега актуальна, а тому і страшна.

Це записки або ж щоденник 35-річного системного програміста, який прискіпливо (читай маніакально) слідкує за новинами. Він настільки занурюється у цей світ, що перестає жити своє життя, через що у нього виникають проблеми з дружиною.

Ось і весь сюжет. Але ця книга не про головного героя чи його пригоди. Вона про те, що пересічний українець переживав в період з грудня 2000 року до Помаранчевої революції.

це — зріз, це анамнез, це як в археології — культурний шар.

Продовжувати читання Записки українського самашедшого – Ліна Костенко, 2010 →