Архів теґу: #історія

77 днів лютого by The Reporters, 2022

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Добро шириться швидше за лихо. (с)

Йшов 366 день війни…

У 2022 році я прочитала багато книжок у жанрі nonfiction: психологія, історія, війна. І багато з них були емоційно важкими. Тяжко читати про смерть, про втрати, про несправедливість, про власну країну у найскрутніші часи. Найважчі книжки були про війну: Другу світову, АТО, теперішню… Але приз за най-най-найважчю книжку отримує “77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни” від The Reporters. Я плакала майже на кожній сторінці цього тексту. Всупереч цьому, її повинен читати кожен українець/українка, щоби памʼятати через що пройшла і проходить наша країна.

“77 днів лютого” – репортажі, які задокументували журналістки українського видання The Reporters між 23 лютого і 9 травня. Авторки написали про особисте та спільне для всього українського народу. Це реальні історії наших співгромадян. Перші хвилини, перші дні, перші тижні, перші місяці… Як багато болю, страху, невпевненості вони принесли… В той же самий час вони принесли сміливість, згуртованість, людяність та взаємопоміч. А також віру в перемогу!

Продовжувати читання 77 днів лютого by The Reporters, 2022 →

Макова війна – Ребекка Кван, 2018

Відгуки, Сучасна література, , , , , ,

“War doesn’t determine who’s right. War determines who remains.”  (с)

Я багато чула дуже гарних відгуків на книгу «Макова війна» (The Poppy War), та цикл в цілому, китайсько-американської письменниці Ребекки Кван. Тому я зберігала цю історію на темні часи, щоби порадувати себе гарним та захопливим сюжетом. І війна росії з моєю державою — саме ті темні часи (хоча я думала не про такі чорні часи), коли настав час цього твору.

Отже, Рін — бідна сирота, перед якою майорить не дуже щасливе майбутнє, а саме одруження с огидним, але впливовим чоловіком. Щоб запобігти цьому дівчина намагається скласти загальноімперський іспит Кедзю. Докладаючи надзусилля, їй вдається зробити це. Але як виявилось вступити до військової академії не так важко, як залишитися там. Діти багатих та впливових сімей, вчителя, які зневажають таких як Рін, невміння битися (на відміну від інших учнів) створюють дівчині величезні проблеми. Кожного дня вона протистоїть всім та всьому, продовжуючи виборювати своє місце в академії. Так її помічає дивний, якщо не сказати йоб*тий учитель, який стає її наставником, відкриваючи Рін світ шаманів та богів.
Та Рін не встигає довчитися як починається війна…

Продовжувати читання Макова війна – Ребекка Кван, 2018 →

Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Про Валерія Маркуса в Україні я певна знають всі. Ну не всі, але багато людей. Хлопець, який пройшов АТО, написав про це книгу, вів ютюб про свої подорожі, а зараз у лавах ЗСУ. На нього приємно дивитися під час інтервʼю, його приємно слухати під час інтервʼю (хоча не з усіма його думками погоджуватися).

Саме тому я вирішила послухати його книгу “Сліди на дорозі”, тим паче з його начиткою. І я трохи у ступорі. Це та ситуація, коли через етичні міркування ти не можеш осуджувати людину через низку причин: починаючи з того, що він герой України, як і для мене особисто, закінчуючи тим, що він був на війні, а я ні. Але головний герой, прототипом якого і є сам Валерій Маркус, був мені неприємний, місцями дууже неприємний (*все, я це написала, можна видихнути від напруги*). Тому “Сліди на дорозі” дались мені важко (бля, мені здається останнім часом ця фраза є у кожному моєму відгуку). 

Продовжувати читання Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018 →

Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019

Відгуки, Сучасна література, , , ,


«Хаос, анархія та відвага» (с)

Протягом цих 8 років війни росії з України вийшло багато вагомих, чесних, сильних книжок, які описують ці події. Оскільки тема важка, то я намагалась обходити їх стороною. Не знаю чому, але коли почалась повномасштабна війна, коли ти вже сам в епіцентрі подій, зʼявилось бажання читати саме такі романи. Можливо, так моя психіка намагається підготувати мене до реалій. А можливо, осягнути, що буває гірше, і треба триматися.

В цей раз мені до рук потрапив роман “Доця” авторки Тамари Дуди, яка публікується під імʼям Горіха-Зерня. Як і з “Сліди на дорозі”, так і з “Доця” важко щось говорити про літературну цінність книжки, але дуже-дуже треба говорити з документальної. Авторка в передмові пише “кожен діалог чи епізод відбувся в реальному житті, хай навіть не в тому місці й не в той час”, а також що у кожного героя є свій прототип. А прототипом головної героїні Доці стала волонтерка Наталя “Ельф” Герасименко. 

Продовжувати читання Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019 →

У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983

XX ст, Відгуки, , ,


Тремтіння вічності… (с)

Є книжки, до яких потрібно підготуватися, якщо не інтелектуально, то морально. Так у мене було з “У війни не жіноче обличчя” Світлани Алексієвич. Книжка пролежала понад 3 роки у моєму вішлисті, чекаючи свого часу. І тільки зараз зрозуміла, що я до неї готова. Я готова до болю героїнь. Я готова до жахів війни. Я готова до страшних відкриттів. Я готова до правди. Але як я помилялась….
Мене накрило вже на 30 сторінці. Як би я себе не підготувала, як би я не налаштовувалась – як виявилось, я зовсім не була готовою. До цього неможливо підготуватися. Тому все, що залишається – сісти та читати. Як кажуть, треба зірвати пластир одним чітким рухом. Адже ця книга точно вартує цього болю та страждань, від першого до останнього рядка.

Це не художня література, а документальна. Письменниця витратила дуже багато часу у пошуках жінок, які брали участь у Другій світовій війні та які захотіли про неї розповісти. Ці розповіді вилились у багаточасові інтервʼю з ними. Жінки описували як потрапили на війну, чим займалися, свій побут, що очікувало їх після перемоги. Кожна історія унікальна, особиста та реальна. Деякі з них страшні, жорстокі, без прикрас та без лоску. Інші – романтичні, навіть наївні. Але всі вони живі, емоційні та все ж таки сумні, адже цим жінкам, або краще сказати дівчатам, було дуже важко.

Продовжувати читання У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983 →