Іноді треба залишати минуле в минулому. (с)
Я прочитала “Голландський дім” Енн Петчетт за день. Не можу сказати, що це прям моя книга, але вона мене затягнула. І трохи побісила. Багато побісила. Особливо своїм фіналом.
Якщо дуже коротко, то ця історія про брата з сестрою, яких погана мачуха вигнала з дому. Не з простого дому, а з голландського, який “можна прозирнути наскрізь” (щоб це не значило).
- І чому ми не волаємо? - Ми ще в шоці.
в кожній приязні єсть свій період свіжої, нової весни і гарячого літа, а за ними — неминучий період слотливої осені й холодної зими… (с)
Продовжую вивчати українську класику, про яку ще пару років тому навіть не чула. В цей раз – це Агатангел Кримський та його роман “Андрій Лаговський”. Агатангел Кримський насправді науковець, який написав понад 500 наукових праць, знав 60 мов та трохи писав літературні тексти. Тобто ця людина вражає! А таких людей радянський союз не любить. В 1930 році була заборона на публікацію його творів та наукову працю. Помер в 1942 році, як пише Вікі “офіційно помер від виснаження в тюремній лікарні, але є версія, що він міг померти від жорстоких тортур”. Йбн рсн.
Анотація доволі принадна:
«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».
Перший український ЛГБТ+ роман? Дайте два! Але проблема в тому, що насправді текст не настільки відкритий чи революційний, як можна собі нафантазувати, прочитавши анотацію. Так, тут є натяки на це. Але впевнена, що багато читачів все ж таки не сприймуть цей текст як про гомосексуальність і намагання заперечити її. Для багатьох це буде текст про чоловічу дружбу (оце “брат за брата – за основу взято”) або ж про вчителя і учнів (хоча я б не хотіла собі такого вчителя)).
Продовжувати читання Андрій Лаговський – Агатангел Кримський, 1905
всьо зовсім не так, як ми думаємо… (с)
Це розйоб! Чесно, я не очікувала, що мене так вразить ця книга, а саме “Культ” Любка Дереша. В мене стільки емоцій і думок, що важко все це перетравити. Все, що я можу сказати – це розйоб!
Краще анотацію не читати, бо там є жирний спойлер. Тож розкажу своїми словами:
На практику в маленьке містечко Буськів Сад Мідні Буки десь в Карпатах приїжджає 5-курсник Юрко Банзай. Він буде викладати біологію в коледжі. Тут він знайомиться з колективом, учнями. Як описує їх сам Юрко:
Загалом, дуже живописний «колектив». Але то було ніщо порівняно з тими нещасними, ображеними на цілий світ жертвами абортів, котрих чомусь звикли ласкаво називати учнями.
Відразу знаходяться підлабузники, як Ірка Риба-Сонце, або ж улюбленці як Павук, Семпльований і Вона – Дарка Борхес. З неї все і починається. Хоча ні, все починається з сов. Але це не ті сови, що приносять листи з Гоґвартсу. Це ті, що є Знаками чогось (когось?) древнього і могутнього.
Мені хотілось би написати, що це young adult здорової людини, але, на жаль, не можу цього зробити. Бо здоровʼям тут і не пахне, ні фізичним, ні ментальним. “Культ” нагадує за вайбом мікс “Щоденника баскетболіста” Джима Керролла та “Поклик Ктулху” Лавкрафта. А останні 30% – це ж Кінг і його “Необхідні речі”.
— За нове покоління. Хай їм щастить. (с)
А що мені справді треба, так це зрозуміти, що зі мною сталося. Чому я не можу жити своє життя? (с)
Обожнюю книжки, під час читання яких ти постійно думаєш, яка ж класна книжка. Так у мене було з “Дім на краю світу” (A Home at the End of the World) американського письменника Майкла Каннінґема. А все чому? Бо я обожнюю психологічні романи. Де на першому плані не сам сюжет, а саме психологізм героїв. Коли ти копаєшся в головах і душах героїв. І відчуваєш захват від авторського мистецтва розуміти людей. Тому “Дім на краю світу” прям на 100% моя книга.
Якщо ви ще не читали анотацію, то і не читайте, адже вона спойлерить події, які відбудуться десь на 60-70% книги. Хоча таку книгу і важко заспойлерити, бо нагадую, сюжет тут не головний.
Якщо описати коротко, то цей роман про 3 людей: Джонатана, Боббі і Клер. В якийсь момент життя вони починають жити разом в одній квартирі в Нью-Йорку. І, як розумієте, це до чогось приводить.
Продовжувати читання Дім на краю світу – Майкл Каннінґем, 1990
“Крудо” – це частково автобіографічний роман британської письменниці Олівії Ленґ, а частково життя американської письменниці Кеті Акер. Написаний він у жанрі потік свідомості, де героїня думає про все і ні про що конкретно.
Хоч книга і тоненька, але текст концентрований. Тому ті, хто бурчить, що це не роман, а оповідання, не хвилюйтесь, тут всього вистачає: і розвитку персонажів, і роздумів про сучасне життя з твітером, і страху перед майбутнім через політичні події, і пошуку себе (або краще сказати втечі від себе).
Про що ж книга? ЇЇ можна описати цитатою з самого тексту:
2017 рік, вогонь і фашизм, вона ніколи її не забуде, свою першу пору у шлюбі, пізнє пробудження в доросле життя, саме тоді, коли світ гасить світло й лягає спати.