Іноді треба залишати минуле в минулому. (с)
Я прочитала “Голландський дім” Енн Петчетт за день. Не можу сказати, що це прям моя книга, але вона мене затягнула. І трохи побісила. Багато побісила. Особливо своїм фіналом.
Якщо дуже коротко, то ця історія про брата з сестрою, яких погана мачуха вигнала з дому. Не з простого дому, а з голландського, який “можна прозирнути наскрізь” (щоб це не значило).
- І чому ми не волаємо? - Ми ще в шоці.
всьо зовсім не так, як ми думаємо… (с)
Це розйоб! Чесно, я не очікувала, що мене так вразить ця книга, а саме “Культ” Любка Дереша. В мене стільки емоцій і думок, що важко все це перетравити. Все, що я можу сказати – це розйоб!
Краще анотацію не читати, бо там є жирний спойлер. Тож розкажу своїми словами:
На практику в маленьке містечко Буськів Сад Мідні Буки десь в Карпатах приїжджає 5-курсник Юрко Банзай. Він буде викладати біологію в коледжі. Тут він знайомиться з колективом, учнями. Як описує їх сам Юрко:
Загалом, дуже живописний «колектив». Але то було ніщо порівняно з тими нещасними, ображеними на цілий світ жертвами абортів, котрих чомусь звикли ласкаво називати учнями.
Відразу знаходяться підлабузники, як Ірка Риба-Сонце, або ж улюбленці як Павук, Семпльований і Вона – Дарка Борхес. З неї все і починається. Хоча ні, все починається з сов. Але це не ті сови, що приносять листи з Гоґвартсу. Це ті, що є Знаками чогось (когось?) древнього і могутнього.
Мені хотілось би написати, що це young adult здорової людини, але, на жаль, не можу цього зробити. Бо здоровʼям тут і не пахне, ні фізичним, ні ментальним. “Культ” нагадує за вайбом мікс “Щоденника баскетболіста” Джима Керролла та “Поклик Ктулху” Лавкрафта. А останні 30% – це ж Кінг і його “Необхідні речі”.
“Крудо” – це частково автобіографічний роман британської письменниці Олівії Ленґ, а частково життя американської письменниці Кеті Акер. Написаний він у жанрі потік свідомості, де героїня думає про все і ні про що конкретно.
Хоч книга і тоненька, але текст концентрований. Тому ті, хто бурчить, що це не роман, а оповідання, не хвилюйтесь, тут всього вистачає: і розвитку персонажів, і роздумів про сучасне життя з твітером, і страху перед майбутнім через політичні події, і пошуку себе (або краще сказати втечі від себе).
Про що ж книга? ЇЇ можна описати цитатою з самого тексту:
2017 рік, вогонь і фашизм, вона ніколи її не забуде, свою першу пору у шлюбі, пізнє пробудження в доросле життя, саме тоді, коли світ гасить світло й лягає спати.
Я не раз писала, що обожнюю Вікторіанську Англію. Причому як ось цю елітно-манірну з аристократами, балами і поїздками в Бат, так і ось цю сіро-брудну зі шлюхами, бідністю і Джеком-Різником.
Тому очевидно, що бажання прочитати графічний роман «Із пекла» Алана Мура і Едді Кемпбелла було велике. І недаремно, бо мені дуууже сподобалось!
Це перша частина, всього їх три.
Це альтернативна історія Джека-Різника, хоча ніхто і не знає реальної, адже його так і не було затримано. Алан Мур дослідив всі відомі факти цієї справи і пропонує власну теорію, хто ж цей Джек-Різник і чому він вбивав жінок. Причому це не просто теорія, а його припущення базуються на книзі Стівена Найта «Джек-Різник: Остаточне вирішення» та інших історичних документах.
Продовжувати читання Із Пекла – Алан Мур і Едді Кемпбелл, 1989
Зараз хочеться читати книжки з різдвяним настроєм. І Стівен-мать його-Кінг для мене саме такий. Адже він дарує віру, що добро перемагає зло, хоч це і не завжди правда. І його роман “Голлі” не став виключенням, чому я дуже тішусь)
“Голлі”- це третя частина циклу “Голлі Гібні”. Я не читала жодної, лише дивилась серіал “Аутсайдер”. Тому можна цю частину читати окремо. Так, тут є натяки на минулі справи, але не так, щоб прям це було важливо розуміти.
Отже, Голлі – приватна детективка. Вона тільки що поховала мати по зуму, бо в США пандемія коронавірусу. Її мати якраз від нього і померла, адже не вірила в його існування, тому не вакцинувалась (обожнюю Кінга!). Щоб відволіктися від власних проблем, Голлі займається справою зниклої дівчини.