Архів категорії: Відгуки

Чорнильно-чорне серце – Роберт Ґалбрейт, 2022

Відгуки, Сучасна література, , , , ,

Women’s capacity for pity is bloody dangerous. (с)

В перший же день релізу я купила собі 6 книжку про Корморана Страйка під назвою “The Ink Black Heart” (“Чорнильно-чорне серце” українською) Роберта Ґалбрейта. І чесно кажучи, трохи підофігела, адже у цій частині 1024 сторінки! (хто там був незадоволений попередніми обʼємами?)) І на мій подив, я проковтнула її найшвидше ніж інші частини. Це було прекрасно!

Ця книжка зачепила відразу. І не через першу сцену, де Корморан намагається поцілувати Робін (да-да!). А саме через детективний сюжет. Ця справа заполонила мій мозок з самого початку, що величезна рідкість в детективах. Але тут сама історія аніматорів, їх мультику на ютюбі, їх фан-клубу, вбивства – все викликало цікавість і бажання читати ще.

Продовжувати читання Чорнильно-чорне серце – Роберт Ґалбрейт, 2022 →

Будденброки. Занепад однієї родини – Томас Манн, 1901

XX ст, Відгуки, , , ,

Якийсь час я вважала, що тільки класика заслуговує моєї уваги. Адже там розкривають вічні питання. А ось сучасна література – це щось поверхневе та одноразове. Тому читала тільки книжки 19-20 століття. Зараз це змінилось. Майже все, що я читаю це сучліт. Тому роман “Будденброки. Занепад однієї родини” – це більш виняток для мене.

Почну зі зізнання: німецька класична література XIX –XX століття з Томасом Манном, Францем Кафкой, Германом Гессе та іншими пройшла повз мене. Саме тому я вирішила змінити це, вибравши один з найкращих романів того періоду, власне “Будденброки” самого Томаса Манна. І мені сподобалось. Я очікувала, що книжка буде читатися важко та довго. Проте ні, все було чудово, правда з маленькими але…

Продовжувати читання Будденброки. Занепад однієї родини – Томас Манн, 1901 →

Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020

Відгуки, Сучасна література, , , , ,

Минуле вже в минулому, майбутнє ще не настало. Живіть тут і тепер. (с)

Я не люблю читати нон-фікшн, окрім психології. Але якось так трапилось, що за ці місяці я прочитала/прослухала декілька нон-фікшну українських авторів. Тому хочу зробити рубріку “Український nonfiction”, де буду ділитися книжками. Першою була Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, друга – Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, третя – Карина Саварина “Не вагітна”. А ще кумедна тематика книжок: шлюб, вагітність, діти – все як боженька прописав. І це наче геть не мої теми, але дещо мене точно зачепило, дещо насмішило, дещо викликало подив, а дещо розчарування.

Почну з Карпи. У студентські роки я читала її книжки, слухала її гурт “Qarpa”, а зараз фоловлю в інсті. Вона розумна, цікава тьотєчка з гарним почуттям гумору. Тому шукаючи щось легке та ненапряжне, обрала її книжку 2020 року “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”. Знову ж таки, це геть не моя тема, адже я у шлюбі 11 років і наче не збираюсь з нього виходити. Але як кажуть “най буде”)

Продовжувати читання Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020 →

Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018

Відгуки, Сучасна література, , , , ,

Твоя совість ось-ось прокинеться. Ласкаво прошу до пекла… (с)

Як я писала у відгуці на “Аркан вовків” Павла Дерев’янко, література розвивається тільки тоді, коли зʼявляються книжки різних жанрів на будь-який смак: від фентезі до трилерів. Саме тому я радію, коли мені трапляються українські твори НЕ романи. Так я розумію, що українська література активно розростається, як якістю, так і кількістю.

Беручи книгу “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, я нічого не знала про неї: ні про що вона, ні її жанр. Тільки те, що Павлюк – гарний письменник. Тому я була приємно вражена, коли зрозуміла, що це містичний детектив, сюжет якого розгортається у 19 столітті.

Продовжувати читання Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018 →

У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983

XX ст, Відгуки, , ,


Тремтіння вічності… (с)

Є книжки, до яких потрібно підготуватися, якщо не інтелектуально, то морально. Так у мене було з “У війни не жіноче обличчя” Світлани Алексієвич. Книжка пролежала понад 3 роки у моєму вішлисті, чекаючи свого часу. І тільки зараз зрозуміла, що я до неї готова. Я готова до болю героїнь. Я готова до жахів війни. Я готова до страшних відкриттів. Я готова до правди. Але як я помилялась….
Мене накрило вже на 30 сторінці. Як би я себе не підготувала, як би я не налаштовувалась – як виявилось, я зовсім не була готовою. До цього неможливо підготуватися. Тому все, що залишається – сісти та читати. Як кажуть, треба зірвати пластир одним чітким рухом. Адже ця книга точно вартує цього болю та страждань, від першого до останнього рядка.

Це не художня література, а документальна. Письменниця витратила дуже багато часу у пошуках жінок, які брали участь у Другій світовій війні та які захотіли про неї розповісти. Ці розповіді вилились у багаточасові інтервʼю з ними. Жінки описували як потрапили на війну, чим займалися, свій побут, що очікувало їх після перемоги. Кожна історія унікальна, особиста та реальна. Деякі з них страшні, жорстокі, без прикрас та без лоску. Інші – романтичні, навіть наївні. Але всі вони живі, емоційні та все ж таки сумні, адже цим жінкам, або краще сказати дівчатам, було дуже важко.

Продовжувати читання У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983 →