Страшный сон миллениала…

Начну с признания, я не люблю детективы Агаты Кристи. Мне они кажутся скучными и какими-то пафосными (правда читала я их лет 15 назад). Поэтому  от книги “Вдали весной” Мэри Вестмакотт (aka Агата Кристи) я не ожидала ничего захватывающего. Как я себе представляла, это будет неплохой, может даже хороший роман, но не более. Как же я ошиблась.

“Вдали весной” – это прям моя книга! Она написана в жанре психологического романа, а также ужаса. Особенно она вызывает чувства страха и тревоги у молодежи (кроме просвещенных, проработаны и осознанных). Ну сами посудите: женщина на несколько дней осталась в полнейшем одиночестве без книг, без карт, без вязания. Про телефон, ютюб, нетфликс, инстаграмм я вообще молчу. Всё, что есть:

• 2 книги, которые вы прочитаете за первый день
• захудалая гостиница, в которой живете вы, её владелец и подросток-разнорабочий, но, к сожалению, вы сноб, поэтому у вас в голове даже не возникнет мысли, что можно пообщаться с владельцем гостиницы
• пару цыплят – фууу
• турецкая граница – люди с автоматами, стрёмно
• пустыня, в которой легко потеряться – но переодически вы будете идти на этот риск, ибо больше нечем заняться
• багаж – ну раз вы его переберете и всё сложите заново

Продовжувати читання Вдали весной – Мэри Вестмакотт, 1944 →

…история эта совершенно истинна, поскольку я ее выдумал от начала и до конца… (с)

Всё, что я знала про книгу “Пена дней” французского писателя и музыканта Бориса Виана, что она странная. Причем я была уверенна, что это комедия (откуда всё это было у меня в голове не пойму). Именно поэтому я выбрала этот роман для чтения, так как моей душе и голове требовались смех и шутейки. Но я немного прогадала (совсем немного, если смерть героя вас смешит, меня, к сожалению, нет).

Должна признать, что книга ошарашила меня с первой страницы. “Странная” – это ничего про неё не сказать. “Пена дней” – это сюрреализм чистой воды. Это не фэнтези, где всё может жить по своим правилам, не магический реализм – где в обыденной жизни встречается магия. Нет, это совершенно непредсказуемое и необычное, взрывающее твой мозг нечто. Вот, например, небольшой отрывок:

Продовжувати читання Пена дней – Борис Виан, 1947 →

Мати поклоняється дитині як ідолу, вимагаючи однієї тільки скромної плати натомість – усього її життя цілком. (с)

І знову книжка, яка викликає змішані почуття, а саме страх і насолоду. Роман «Піаністка» австрійської письменниці Ельфріде Єлінек здійняв у мені вихор емоцій, у деякі моменти я навіть переставала дихати. Мені було некомфортно читати: відраза, напруга, жалість, злість накривали. Але і в той же час я отримувала величезне задоволення від краси стилю, від чітких справжніх образів героїв, від сили сюжету, від свободи письменниці, яка, не боячись, показала таку відразливу реальність. Я вважаю, що такі книжки змінюють цей світ.

Головна героїня Еріка Кохут – піаністка, яка викладає у Віденській консерваторії. Вона шанована на роботі, але друзів у неї немає. Їй трохи за 30 і вона живе з матір’ю. Мати контролює все її життя: куди вона йде, що вона одягає, що вона купує, з ким вона спілкується. І якщо Еріка хоч на кілька хвилин запізниться додому, то мати буде обдзвонювати всіх, щоб дізнатися, де дочка. Але в один момент спокій жінок порушує 17-річний студент Вальтер, який закохується в Еріку і хоче домогтися взаємності.

«Піаністка» – місцями автобіографічний роман. У письменниці були серйозні проблеми з матір’ю, яка хотіла зробити з неї генія в музиці. Саме ці спогади і лягли в основу роману (наприклад, сцени, як вона збилась на іспиті, гіперконтроль матері, хвороба її батька реальні). Мабуть, тому книга так і чіпляє, тому що Ельфріде Єлінек знає, про що пише. Продовжувати читання Піаністка – Ельфріда Єлінек, 1983 →