Мати поклоняється дитині як ідолу, вимагаючи однієї тільки скромної плати натомість – усього її життя цілком. (с)

І знову книжка, яка викликає змішані почуття, а саме страх і насолоду. Роман «Піаністка» австрійської письменниці Ельфріде Єлінек здійняв у мені вихор емоцій, у деякі моменти я навіть переставала дихати. Мені було некомфортно читати: відраза, напруга, жалість, злість накривали. Але і в той же час я отримувала величезне задоволення від краси стилю, від чітких справжніх образів героїв, від сили сюжету, від свободи письменниці, яка, не боячись, показала таку відразливу реальність. Я вважаю, що такі книжки змінюють цей світ.

Головна героїня Еріка Кохут – піаністка, яка викладає у Віденській консерваторії. Вона шанована на роботі, але друзів у неї немає. Їй трохи за 30 і вона живе з матір’ю. Мати контролює все її життя: куди вона йде, що вона одягає, що вона купує, з ким вона спілкується. І якщо Еріка хоч на кілька хвилин запізниться додому, то мати буде обдзвонювати всіх, щоб дізнатися, де дочка. Але в один момент спокій жінок порушує 17-річний студент Вальтер, який закохується в Еріку і хоче домогтися взаємності.

«Піаністка» – місцями автобіографічний роман. У письменниці були серйозні проблеми з матір’ю, яка хотіла зробити з неї генія в музиці. Саме ці спогади і лягли в основу роману (наприклад, сцени, як вона збилась на іспиті, гіперконтроль матері, хвороба її батька реальні). Мабуть, тому книга так і чіпляє, тому що Ельфріде Єлінек знає, про що пише. Продовжувати читання Піаністка – Ельфріда Єлінек, 1983 →

Привет, детки. Есть сообщение от дядюшки Билла. Не покупайте наркотики. Становитесь поп-звездами… и получите наркоту даром!!! Love actually

Наркотики… Хм… У всех разное отношение к этому слову. Некоторые не произносят даже это слово в слух, делая вид, что его и то что оно означает напросто не существует. Некоторые с улыбкой вспоминают свои студентческие годы, когда они могли приятно провести вечер в его компании. Некоторые реагируют нейтрально (например,я). Для некоторых это самое обычное слово в обиходе, как например, деньги или вода. Про последних и будет мой отзыв, так как я прочитала книгу Уильяма Берроуза “Джанки” (Junky) и хочу про нее Вам рассказать.

Как я писала выше, я нейтрально отношусь к наркотикам. Почему нейтрально, а не отрицательно или положительно? Я просто никогда с ними не сталкивалась в своей жизни. Я никогда их не пробовала, у меня нет друзей или знакомых, которые умерли от передоза или сидели из-за них в тюрьме. То есть они прошли мимо меня полностью. Самое забавное, что когда я говорю друзьям, что я “девственница” с наркотиками, для них это шок и они начинают засыпать меня вопросами, которые я вообще не понимаю “Даже косяк не пробовала?” … Это не означает, что мои друзья наркоманы или битники, просто многие в студентческие годы этим “баловались” (а я вот плюшками баловалась, поэтому я “в меру упитаная”;))

Первое мое знакомство с наркотиками (именно вдумчивое, а не просто фразы от учителей “наркотики – это плохо”) произошло во время просмотра фильма “Реквием по мечте” Даренна Арофонски. Знаю, что фильм намного глубже, чем “просто о наркотиках”, но для моей 17-летней несформировавшейся психики он именно об этом. Картина меня просто нахрен (извините за мой французский) напугала и отвратила от них навсегда (вот поэтому их и не пробовала). Я уверенна, что этот фильм нужно показывать всем старшеклассникам! П.С. Меня еще пугают люди, которые пересматривают этот фильм по 5-10 раз! Люди, что с вами не так?!?

Продовжувати читання “Джанки” Уильям Берроуз, 1953г. →