Вкрадені люди працювали на вкраденій землі. То був вічний двигун, який живився кровʼю. (с)

У минулому місяці я прочитала роман “Підземна залізниця” Колсона Вайтхеда. І сумнівалась, чи писати відгук, чи ні, але зрозуміла, що таки хочу про нього трохи розповісти. Адже це важлива книга, хоча, на мою думку, ми не цільова авдиторія цієї книги.

Отже, це історія про Корі – 15річну чорну рабиню, яка тікає з плантації. Завдяки підземній залізниці вона покидає штат Джорджія і потрапляє до штату Південної Кароліни. А з цього штату в інший, і інший, і інший…

Підземна залізниця – це реальна мережа, яка існувала в 18-19 столітті в рабовласницьких штатах, яка організовувала втечі темношкірих рабів до північних штатів або ж Канади. Організували все це активісти аболіціоністського руху, його прихильники та вільні чорні. Завдяки цій мережі було врятовано до 100 000 рабів.

Спочатку про сюжет.
Сюжет доволі динамічний, адже героїня постійно тікає. Тільки Корі починає нормально жити, як все руйнується, і вона змушена знову тікати. Дівчину розшукує Ріджвей – ловець рабів, для якого це особиста справа, тому він знову і знову шукає її. (От памʼятаєте “Тигроловів” і протистояння Григорія Многогрішного та майора НКВС Медвина? Оце прям схожий вайб, тільки в умовах США 19 століття). Продовжувати читання Підземна залізниця – Колсон Вайтхед, 2016 →

Я народилася 1920 року, у час пандемії іспанки, і помру 2020-го, під час пандемії коронавірусу. (с)

Почала читати роман “Віолета” чилійсько-американської письменниці Ісабель Альєнде і зрозуміла, що трохи втомилась від жіночих саг (повторюсь, жіночі книги це книги ПРО жінок, а не ДЛЯ жінок!). От читаю і розумію, що це вже було. І це було. І це. Але буквально з 5 сторінки мені було все одно, що я вже це все читала. Бо як же соковито, яскраво та барвисто пише авторка. Вона словами створює магію, яка затягує у вир історій. Тому я не могла відірватися від книги.

Історія проста: головна героїня Віолета пише історію свого життя своєму внуку. А оскільки вона прожила 100 років, то їй є про що розповісти. Її сімʼя була заможною, але після фінансової кризи, була змушена переїхати в маленьке поселення. Без грошей, без звʼязків, але з новими друзями і новими уявленнями про світ. Так Віолета поступово виростає, виходить заміж, закохується (саме в такому порядку), народжує, виховує дітей. Але вона ніколи не зраджує собі та своїм цінностям, хоча й не обійшлось без помилок.

Продовжувати читання Віолета – Ісабель Альєнде, 2022 →

Що ж це діється, що діється… (с)

Моєю першою книгою, яку я прочитала після перерви, став роман “Двійник” Жузе Сарамаґу. Це вже 5 книга, яку я читаю у португальського автора. І він все ще мені подобається)

Сюжет супер простий: головний герой – сіренький учитель історії дізнається, що в нього є двійник. Цей двійник живе в його місті, має таке ж тіло, такий же голос, навіть шрами. І це трохи зводить з розуму героя.

 Одразу мене підкупив гумор, а точніше іронія автора. Особливо мені сподобались довгі діалоги здорового глузду в голові героя. Вони просто чудові. Думаю, багато хто впізнає себе)

Продовжувати читання Двійник – Жузе Сарамаґу, 2002 →

я ніколи не був такий щасливий…(с)

Коли як не 14 лютого на день святого Валентина на свято всіх закоханих (яке я до речі не святкую) розповісти про найкращу книгу про кохання, яку я прочитала минулого тижня. І це роман “Припини свої вигадки” французького письменника Філіппа Бессона. Він чуттєвий, пронизливий, справжній і, на жаль, сумний.

Цей невеличкий роман, який можна прочитати за пару годин про кохання двох хлопців. Вони закохуються в одне одного в кінці випускного року. Для них це нові почуття, нові взаємодії, нові вони. 

Продовжувати читання Припини свої вигадки – Філіпп Бессон, 2017 →