Макова війна – Ребекка Кван, 2018

“War doesn’t determine who’s right. War determines who remains.”  (с)

Я багато чула дуже гарних відгуків на книгу «Макова війна» (The Poppy War), та цикл в цілому, китайсько-американської письменниці Ребекки Кван. Тому я зберігала цю історію на темні часи, щоби порадувати себе гарним та захопливим сюжетом. І війна росії з моєю державою — саме ті темні часи (хоча я думала не про такі чорні часи), коли настав час цього твору.

Отже, Рін — бідна сирота, перед якою майорить не дуже щасливе майбутнє, а саме одруження с огидним, але впливовим чоловіком. Щоб запобігти цьому дівчина намагається скласти загальноімперський іспит Кедзю. Докладаючи надзусилля, їй вдається зробити це. Але як виявилось вступити до військової академії не так важко, як залишитися там. Діти багатих та впливових сімей, вчителя, які зневажають таких як Рін, невміння битися (на відміну від інших учнів) створюють дівчині величезні проблеми. Кожного дня вона протистоїть всім та всьому, продовжуючи виборювати своє місце в академії. Так її помічає дивний, якщо не сказати йоб*тий учитель, який стає її наставником, відкриваючи Рін світ шаманів та богів.
Та Рін не встигає довчитися як починається війна…

Continue reading Макова війна – Ребекка Кван, 2018

Ева Луна – Ізабель Алленде, 1987

Words are free, she used to say, and she appropriated them; they were all hers. (с)

“Погані книжки потрібні, щоби читач зміг у порівнянні гідно оцінити гарні”. Це була моя перша думка, як я тільки почала читати роман “Ева Луна” чилійської письменниці Ізабель Алленде. Адже це дійсно гарна книжка, не шедевр, але точно варта уваги.

Це історія про становлення Еви Луни: її дорослішання, пізнання себе та світу. Багато різних людей вона зустрічає на своєму шляху. Саме ця різність та дивакуватість її друзів вчать дівчину приймати людей такими як є. А отже відшукати і себе.

Continue reading Ева Луна – Ізабель Алленде, 1987

Український nonfiction: Каріна Саварина “Не вагітна”, 2019

Порожнеча. Бездонна яма туги і жалю. (с)

Продовжуємо рубрику #Український nonfiction. Сьогодні це автобіографічний роман Каріни Саварини “Не вагітна”.

Мені 34. Я 11 років у шлюбі. У мене немає дітей. Певна річ, що питання «А коли діточки?» чула з чоловіком не один раз. Що дивно, частіше вони звучали в перші роки шлюбу. Зараз їх майже не чуємо. Як жартує чоловік, що всі вже зневірились. Я ж вважаю, що ми жорстко вибудували кордони, бо на кожне таке питання різко відповідали. Тому читаючи книжку «Не вагітна», розуміла про що говорить авторка. 

“Не вагітна” про дівчину Хрусталину, яка з чоловіком намагається завагітніти протягом 5 років. За цей час вона спробувала усе, що могла, але нічого не допомагало. З кожним новим циклом її психологічне здоровʼя тільки погіршувалось. Була спроба змінити життя, емігруючи до Чорногорії. Але бажання бути мамою не залишило її.

Continue reading Український nonfiction: Каріна Саварина “Не вагітна”, 2019

Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022

Завжди важко писати відгук на останню частину циклу. Особливо, якщо ви любите цей цикл. Так трапилось і з заключною книгою “Пісня дібров” трилогії «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка. Але я не думала, що буде аж так важко. Я не можу знайти правильні слова чи звести до купи думки та емоції. Бо я спустошена після прочитання цієї частини. Тяжко далась вона: багато смертей, багато втрат, багато зламаних життів…

Сюжет розгортається в 1854 році (через рік після подій другої частини). Вже рік “як лівобережжя Українського гетьманату загарбане Смарагдовою Ордою; Київ обложено військами безсмертного Темуджина”. Головні герої знову збираються разом, щоб дати відсіч ворогам та помститися.*
* але ж ми памʼятаємо з “Гаррі Поттера”, що найголовніший ворог – це ми самі.

Continue reading Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022

Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018

Про Валерія Маркуса в Україні я певна знають всі. Ну не всі, але багато людей. Хлопець, який пройшов АТО, написав про це книгу, вів ютюб про свої подорожі, а зараз у лавах ЗСУ. На нього приємно дивитися під час інтервʼю, його приємно слухати під час інтервʼю (хоча не з усіма його думками погоджуватися).

Саме тому я вирішила послухати його книгу “Сліди на дорозі”, тим паче з його начиткою. І я трохи у ступорі. Це та ситуація, коли через етичні міркування ти не можеш осуджувати людину через низку причин: починаючи з того, що він герой України, як і для мене особисто, закінчуючи тим, що він був на війні, а я ні. Але головний герой, прототипом якого і є сам Валерій Маркус, був мені неприємний, місцями дууже неприємний (*все, я це написала, можна видихнути від напруги*). Тому “Сліди на дорозі” дались мені важко (бля, мені здається останнім часом ця фраза є у кожному моєму відгуку). 

Continue reading Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018