він повільно відійшов від причалу — назад, в обійми самотності. (с)

До цього я читала в американського психіатра та психотерапевта Ірвіна Ялома лише nonfiction, такі як “Питання життя і смерті” та “Ліки від кохання”. Це різні історії з його особистого життя та практики. Тому придбавши для книжного клубу “Вовчиці” (що на ютюб-каналі “Палає”) його книжку “Проблема Спінози” (The Spinoza Problem) була приємно здивована, що це художній твір. І він мені дуууже сподобався.

Ця книжка про життя двох реальних людей: Розенберґа та Спінозу. Альфред Розенберґ – пропагандист та ідеолог німецького нацизму. Під час Другої світової війни вивозив до Німеччини з окупованих міст твори мистецтва, цінні книги тощо. Бенто Спіноза – нідерландський філософ-гуманіст єврейського походження. Через погляди на релігію був відлучений від єврейської громади.
Протягом всієї книги Розенберґ намагається вирішити “проблему Спінози”. А саме чому великий Гете так любив та поважав якогось єврея Спінозу. Як єврей зміг написати визначний текст “Етика”? Як єврей став генієм?

Продовжувати читання Проблема Спінози – Ірвін Ялом, 2012 →

Всі мої слова мають сенс, ти тільки слухай уважно. Я розповідаю тобі твою історію(с)
Я, виявляється, виникаю з пам’яти, а не з заплідненої яйцеклітини. (c)

Я все своє життя говорила російською мовою. А як інакше: мама – росіянка, російськомовне місто, літні канікули у бабусі в росії.  І чесно кажучи, мовне питання взагалі не повставало. Але в той самий час я завжди була проти російської мови як другої державної (ця теза мене навіть обурювала! “у нас є українська, навіщо друга?!? це не росія!”) і що моя дитина буде говорити тільки українською (як це жило в мені – не знаю).
Після Революції гідності почала потрохи думати про самоідентифікацію, мовне питання, впливу росії на нашу країну, історію України. Але на жаль я знайшла швидкі відповіді, тому поверхневі та часто неправдиві.

До чого це я: роман “Амадока” Софії Андрухович змінив мене (якби пафосно це не звучало). Він змусив мене знову поставити ті самі питання, порефлексувати на ці теми і знайти зовсім інші відповіді. Книга розповіла мені про Розстріляне відродження. А вже знаючи, що близько 30 тисяч українських митців було знищено радянським союзом в 30-х роках, то ніяких сумнівів чи виправдань просто не може існувати. Саме “Амадока” відкрила для мене українську літературу та початок формування української свідомої самоідентифікації.

Продовжувати читання Амадока – Софія Андрухович, 2020 →

«Хаос, анархія та відвага» (с)

Протягом цих 8 років війни росії з України вийшло багато вагомих, чесних, сильних книжок, які описують ці події. Оскільки тема важка, то я намагалась обходити їх стороною. Не знаю чому, але коли почалась повномасштабна війна, коли ти вже сам в епіцентрі подій, зʼявилось бажання читати саме такі романи. Можливо, так моя психіка намагається підготувати мене до реалій. А можливо, осягнути, що буває гірше, і треба триматися.

В цей раз мені до рук потрапив роман “Доця” авторки Тамари Дуди, яка публікується під імʼям Горіха-Зерня. Як і з “Сліди на дорозі”, так і з “Доця” важко щось говорити про літературну цінність книжки, але дуже-дуже треба говорити з документальної. Авторка в передмові пише “кожен діалог чи епізод відбувся в реальному житті, хай навіть не в тому місці й не в той час”, а також що у кожного героя є свій прототип. А прототипом головної героїні Доці стала волонтерка Наталя “Ельф” Герасименко. 

Продовжувати читання Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019 →

Одразу попереджу, що буде дуже довгий текст…

Після різанини армії рф у Бучі, де було закатовано тисячі цивільних людей, зґвалтовано сотні жінок, дітей, літніх людей, у мене крутилося лише одне питання “ЯК?”. Як це трапилось? Невже в армії рф лише садисти? Як у цих покидьків можуть бути сімʼї, дружини, діти? Як таке чисте зло може існувати в сучасному суспільстві?

Саме тому я вирішила почитати книгу “Благоволительки” (The Kindly Ones) французько-американського письменника Джонатана Літтела. Адже вона про колишнього офіцера СС, який не з чуток знає, що таке війна та зло. Так, я знаю, що це фікшн, але автор доклав багато зусиль, щоб його написати. Він приїздив до України, провів багато часу в архівах, читаючи історичні документи, досьє, статті. Саме тому ця книга сповнена історичними фактами: іменами реальних постатей, описами подій, ландшафтними деталями, цифрами та іншими нюансами. Багато істориків хвалять письменника за історичну точність та правдивість. Джонатан Літтел навіть отримав Гонкурівську премію за цей твір.
Щодо подій в Україні я напишу трохи нижче.

Продовжувати читання Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009 →