Архів теґу: #письменники/письменниці

Жовтолика – Ребекка Кван, 2023

Але письменництво — таки весь світ. (с)

Я ненавиджу фрази на кшталт “це не на часі”, “у нас війна, а ви ….”, “у нас є важливіші проблеми, ніж ваші…”.  Але в цей раз із романом Жовтолика” (Yellowface) Ребекки Кван я відчувала щось схоже. Нижче поясню чому (або ні).

Джуніпер – письменниця, але посередня. Її ж подруга Атена Лю – рокстар у літературі. Одного вечора Атена вмирає прямо на очах у героїні. І якось так трапилось (мабуть, просто якось зачепилось): вона краде рукопис із новим романом подруги. Джуніпер “Причесує” його, додає отсєбятіни і видає під своїм імʼям. Він стає бестселером. І тут починається справжнє медійне життя героїні: гроші, визнання, фанати, хейтери, хейтери, звинувачування, хейтери, параноя…

Звучить цікаво і захопливо? Так! Ні! Не знаю! Не знаю чому, але ця книга не викликала у мене майже жодної емоції. Наче було і цікаво, але думок у голові – жодних.
Можливо, мені ця книга не зайшла, бо українці зараз намагаються просто вижити. І проблеми маргінальних груп у США мене мало торкають. Як і питання етики: хто про що має право писати, а хто ні. Так, я обезцінюю їхні проблеми, і я не права. Просто на цей момент мене хвилюють інші речі.

Продовжувати читання Жовтолика – Ребекка Кван, 2023

Місто – Валер’ян Підмогильний, 1928

О ненажерне місто! (с)

Продовжую ділитися творами #український канон, які мене вразили. В цей раз це вся творчість Валерʼяна Підмогильного, і особливо його роман “Місто”. Письменнику було лише 27 років, коли вийшов його дебютний роман. Лише 27, а вже настільки майстерним, зрілим та глибоким він зміг створити твір. На превеликий жаль, Валерʼян Підмогильний написав мало творів, не останню роль в цьому зіграли НКВД та партія. А в 1937 році, коли автору було лише 36 років, разом з Миколою Кулішем, Лесем Курбасом, Миколою Зеровим та іншими понад 1000 людей Валерʼян Підмогильний був розстріляний у Сандармосі. Скільки би він ще написав би гарних творів, питання риторичне…

Але поговоримо про роман “Місто”. Це інтелектуальний роман, роман виховання. Перед читачем предстає шлях становлення головного героя та з якими етичними проблемами він зіштовхується.

Степан Радченко приїздить в Київ з села. Щоб вступити в університет. Його бажання вивчитися і повернутися додому, щоб допомогти піднімати село. Місто лякає його своїми розмірами, “розбещенностю” та розмахом.
Київ не дуже гостинний до нього. Він оселяється на Нижньому Валі (в той час околиця міста), ще й в хліву.  Але поступово крок за кроком місто поглинає його. З селюка він перетворюється в містянина. Не просто містянина, а поважного літератора. Але на жаль, щоб здобути визнання, він зробить багато помилок.

Продовжувати читання Місто – Валер’ян Підмогильний, 1928

Уроки короля жахів: Як писати горор – Ростислав Семків, 2020

Ходімо, я розкажу вам про Стівена Кінґа — супермена зі штату Мен, що спершу був простим працівником пральні та вчителем англійської мови. Це не просто історія успіху — це страшна історія успіху. (с)

Тільки в цьому році я дізналась, що у Ростислава Семківа є книга під назвою “Уроки короля жахів: Як писати горор”. Чесно кажучи, письменництво мене ніколи не приваблювало, а от почитати про Стівена Кінга було дуже привабливо. Тому я і взялась за цей nonfiction. І він мені в цілому сподобався.

Анотація до книги:

За що Стівен Кінґ здобув титул «короля жахів»? Як він став мільйонером із мільйонними накладами та найбільш екранізованим автором у світовій літературі? У чому секрет його феноменальної письменницької продуктивності? Врешті, чому ми можемо навчитися в Кінґа?

Ростислав Семків розповідає найцікавіші подробиці з життя письменника, ділиться історією та законами горору. Автор аналізує творчі прийоми, принципи письма та маркетингові ходи, які використовує Кінґ, і якими варто користуватися іншим.

В одній книзі зібрані практичні поради, які Кінґ дає у своїх «Про письменство», «Danse Macabre» та інших текстах, і творчі інструменти, про які «король» змовчав, але вони точно працюють.

Книга буде корисна авторам-початківцям, кінґоманам та всім, кого цікавить залаштунки літературного процесу.

У відгуку до роману “Інститут” я вже трохи підіймала тему чому Кінг багатьма сприймається як автор легкого чтива (або ж fiction, але не literature), і чому це не так. І якщо мої слова не так значущі, то от до слів літературного критика, автора книжок та літературознавця Ростислава Семківа точно треба прислухатися. Він чітко, конкретно описує чому Стівен Кінг справжній талановитий письменник.

Продовжувати читання Уроки короля жахів: Як писати горор – Ростислав Семків, 2020

Юра – Марина Гримич, 2020

 

В одному із інтервʼю Марина Гримич розповіла, що її перший задум був писати роман про 60-ті роки. Але їй в руки потрапили архівні документи 47-го року: усіх тих пленумів Спілки, газети того часу та партійні постанови. Так зʼявилася “Клавка”. Проте ідея все ж написати про 68-ий лишилась. Органічно виникло продовження історії, з тими ж героями, але вже в інших умовах. Так зʼявився роман “Юра”. Він вийшов доволі самобутній та самостійний. В принципі, його можна читати і без “Клавки”.
“Юра” викликав в мені тільки позитивні емоції і сподобався набагато більше. Я прям засмутилась, що книжка закінчилась, бо вона прекрасна!

Київ, 1968 рік, кінець «відлиги». Юра – студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець – потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього. Адже його життя є своєрідним буфером поміж двома світами, – з одного боку, світом «золотої молоді», дітей секретарів ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, КДБ, а з іншого – світом його мами Клавки, яка є однією з тих безіменних і негероїчних представників української інтелігенції, що тримають на своїх плечах могутній тил для шістдесятництва.

Будьте обережні, бо “Юра” починається зі спойлерів! Тож самі вирішуйте чи треба воно вам!

Продовжувати читання Юра – Марина Гримич, 2020

Клавка – Марина Гримич, 2019


– Та тихо ти! Тихше, «РОЛІТ нє спіт»! (с)

На днях я прослухала сіквел до роману “Клавка” Марини Гримич під назвою “Юра”. І зрозуміла, що я так і не поділилася своїми думками щодо першої частини. Тож ось мій маленький відгук на “Клавку”. Хоч це і хороший сильний текст, але у мене якісь двоякі почуття до нього. Зараз поясню чому.

Ось анотація до книги:

Дія роману Марини Гримич «КЛАВКА» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Продовжувати читання Клавка – Марина Гримич, 2019