Занурся глибше. Хай це потягне тебе вниз. Іди, куди воно тебе веде. (с)

Прочитала роман “Художниця тіла” Дона Делілло і це просто вибух мого мозку. Нагадаю, що Делілло – це якраз отой трушний американський постмодернізм, якого всі бояться. І я в тому числі. І ця книга підтверджує, що недаремно.

У мене дуже сумбурні відчуття після прочитання. Перші 30% книги викликали захват. Це поетичне, психологічне, незвичне щось, що мені важко пояснити. Наступні 40% були важкі. Я не розуміла, що відбувається, просто будувала теорії, що ж, бляха муха, коїться. Але останні 30% мене вразили. Це та книга, коли фінал (трошечки) допомагає зрозуміти її (тому дочитуйте її!)). Після прочитання в мене відразу ж зʼявилось бажання її перечитати, щоб краще відчути/зрозуміти текст, знаючи вже фінал (це як з Бійцівським клубом).

Про що ж ця книга:
головна героїня Лорен займається перфомансами завдяки своєму тілу, тобто вона і є художницею тіла. Її чоловік Рей закінчив життя самогубством. Це сталося раптово і неочікувано. Лорен сама у великому старому домі десь за містом намагається прожити цю утрату. Але одного дня вона знаходить дивного чоловіка на своєму горищі.

Продовжувати читання Художниця тіла – Дон Делілло, 2001 →

І тоді минуле почало завойовувати світ… (с)

Я прочитала “Часосховище” болгарського письменника Ґеорґі Ґосподінова тиждень тому. І відразу забула про неї. Знаєте, є книжки, які прочитав, а потім ходиш і ще місяць про неї думаєш. Бо чимось вона зачепила, роздумуєш, ведеш діалог у себе в голові з автором. Це не про “Часосховище”)) Дочитав і забув, ніякого післясмаку. І це мене бентежило.

Але коли я почала розбиратись в усіх своїх стікерах, записах, то зрозуміла, що насправді тут купа тем та думок для роздумів. І вже три дні про неї думаю))
А, можливо, автор мав саме такий задум, щоб книга вивітрилась, як і наші спогади. Це ж, бляха, постмодернізм, тому може були все)) Адже книжка про памʼять. А памʼять здатна забувати. 

Продовжувати читання Часосховище – Ґеоргі Ґосподінов, 2020 →

Він ще не розуміє, що це — початок кінця. Адже дещо ось-ось станеться, а коли воно станеться, то ніщо вже не буде таким, як раніше. (с)

Є книжки, яким потрібен час, щоб зацікавити читача. А є інші, які з першої сторінки захоплюють. І це не завжди через сюжет або літературний спосіб схопити читача на гачок. Часто це просто стилістика мови. Автор може використовувати яскраву, мальовничу мову. Але мене більше приваблюють твори, коли наче звичайний стиль оповіді, можливо навіть сухуватий, але відірватися неможливо.
Ось таким для мене і став роман «Нью-йоркська трилогія» (New York Trilogy) американського письменника Пола Остера. Він дуже дивний, але і дуже крутий!

«Нью-йоркська трилогія» – це книга, яка складається з трьох частин, які сюжетно не повʼязані одна з одною.
У першій частині, яка називається “Скляне місто” історія про письменника, який пише детективи. Він настільки вжився зі своїм героєм, що коли йому випадково подзвонили у пошуках приватного детектива, то він навіть узявся за справу. І ця справа заволоділа ним.
У другій частині, “Привиди”, детектива наймають стежити за чоловіком. День за день, слідкуючи за життям обʼєкта, він загрузає у чуже життя.
У третій частині, під назвою “Замкнена кімната”, розповідь про критика, який після смерті давнього друга отримує величезну купу його рукописів і прохання дати їм ладу. Так герой друкує геніальний роман, одружується з його дружиною, усиновлює його сина, урешті-решт починаючи жити життям друга.

Продовжувати читання Нью-йоркська трилогія – Пола Остера, 1987 →

Все пребывают, или пребывали, или вскоре будут пребывать в скорби… Такова природа вещей. (с)

За эти два года не раз я слышала о романе “Линкольн в бардо” (Lincoln in the Bardo) американского писателя Джорджа Сондерса. Причем отзывы довольно противоречивы: либо хвалебные, либо разочарованные.
Так как книга в 2017 году получила Букеровскую премию, то требования к ней сразу же увеличились. Если бы не премия, уверенна, положительных отзывов было бы больше.
Меня же эта книга удивила, приятно удивила. Я рада, что автор рискнул и пошел на этот эксперимент.

“Линкольн в бардо” – это смесь исторической драмы, магического реализма и сюрреализма. Реальные события перемешались с литературной выдумкой автора. Но главной изюминкой книги является подача текста – она нова и необычна.

Продовжувати читання Линкольн в бардо – Джордж Сондерс, 2017 →