Архів теґу: #Україна

Клавка – Марина Гримич, 2019


– Та тихо ти! Тихше, «РОЛІТ нє спіт»! (с)

На днях я прослухала сіквел до роману “Клавка” Марини Гримич під назвою “Юра”. І зрозуміла, що я так і не поділилася своїми думками щодо першої частини. Тож ось мій маленький відгук на “Клавку”. Хоч це і хороший сильний текст, але у мене якісь двоякі почуття до нього. Зараз поясню чому.

Ось анотація до книги:

Дія роману Марини Гримич «КЛАВКА» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Продовжувати читання Клавка – Марина Гримич, 2019

Кассандра – Леся Українка, 1907


Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть. (с)

Після “Оргії” інший твір Лесі Українки, який мене вразив була також драматична поема “Кассандра”. З дитинства я не любила читати міти давньої Греції чи Риму. Все, що я памʼятаю, це що Зевс з усіма займався сексом, обираючи різні образи для цього. Читаючи “Кассандру”, я раділа, що дивилась фільм “Троя” з красунчиками Бредом Піттом та Еріком Баною. Тому моя вам порада, якщо ви не шарите хто такі Паріс чи Агамемнон, то подивіться це кіно перед тим як читати “Кассандру”.

Головна героїня Кассандра, дочка Пріама – останнього (трохи спойлер) троянського царя. Її брат Паріс влюбився в Гелену прекрасну і викрав її у чоловіка спартанського царя Менелая. Той звернувся до свого брата Агамемнона і він зі своїм військом пішов на Трою. 9 років тривала облога Трої.

Продовжувати читання Кассандра – Леся Українка, 1907

Спитайте Мієчку – Євгенія Кузнєцова, 2021

Це літо-пауза. (с)

Я багато хорошого чула про роман “Спитайте Мієчку” української письменниці Євгенії Кузнєцової. Тому і вирішила в важкий для мене емоційний період життя його почитати. І він дійсно хороший, хоча не настільки як я очікувала (але це вже моя проблема).

— І чого ви поприїжджали? — спитала бабуся. Її питання ніяк не могло образити, тому що обидві сестри знали, що це питання-переживання. 
— Перевал, ба, — сказала Лілічка. 
— І довго будем перевалюватись? 
— Поки літо скінчиться. 
— Нехай.

Якщо коротко про що книга, то ось про це. Сестри Мієчка, Лілієчка та Марта приїздять на літо до бабусі Теодори в село. Ні, це не дівчата на канікулах. Сестрам за тридцять і вони тікають від своїх проблем. Їм треба час зрозуміти, що вони хочуть від життя. Лілієчка роздумує чи переїжджати до Австралії, чи ні. Мієчка роздумує якого ж хлопця вибрати: один хороший, але вона його не кохає, інший токсичний, але Мієчка в нього закохана. Марта ж повернулась з Індії, вагітною двійнею.
Через деякий час до них приїздить мама дівчат Марія та колишній чоловік Лілієчки “підкидує” їм 4-річну Люсю. Так жінки різного віку (від 4 до 96 років) збираються у старому, облущеному, протікаючому домі, але рідному.

Продовжувати читання Спитайте Мієчку – Євгенія Кузнєцова, 2021

Оргія – Леся Українка, 1913

Пам’ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.(с)

У школі, де я навчалась була дуже сильна вчителька з української мови та літератури. Ольга Віталіївна завдяки своїй внутрішній силі та цінностям змогла з легкістю завоювати авторитет. Тому я читала усі книжки, які від нас вимагала програма, та Ольга Віталіївна. Я багато що памʼятаю зі шкільних років. От, наприклад, дотепер памʼятаю уривок з «Intermezzo» Коцюбинського, де герой їв соковиту сливу, читаючи газету про загиблих. Не знаю чому, але це мене вразило. А зараз, живучи в 2023, я сама читаю новини про загиблих, про закатованих, про знищені міста під час сніданку. Такі реалії мого життя…

З початком повномасштабної війни я почала перечитувати всю українську класику. Це бажання зʼявилось ще після прочитання роману “Амадоки” Софії Андрухович, але з лютого 2022 бажання переросло в дію.
Після “Амадоки” я зрозуміла, що мої знання з української літератури дуже поверхові. І мені пощастило попасти на курс “Історія української літератури” в Litosvita. Це один з найкращих курсів, що я проходила за своє життя. 10 лекцій та 5 семінарів з найкращими літературознавцями та критиками: Ростислав Семків, Віра Агеєва, Богдана Романцова, Ганна Улюра та інші. Ми розбирали важливі для нашої літератури письменників та письменниць: від Котляревського до Жадана. Їх становлення, вплив, твори. Я дізналась про такі поняття як інтертекстуальність, західний канон, синестезія, конструктивний динамізм або кверофутуризм. Це були дуже продуктивні 3 місяці. Це було саме те, чого мені так не вистачало.

Продовжувати читання Оргія – Леся Українка, 1913

Амадока – Софія Андрухович, 2020


Всі мої слова мають сенс, ти тільки слухай уважно. Я розповідаю тобі твою історію(с)
Я, виявляється, виникаю з пам’яти, а не з заплідненої яйцеклітини. (c)

Я все своє життя говорила російською мовою. А як інакше: мама – росіянка, російськомовне місто, літні канікули у бабусі в росії.  І чесно кажучи, мовне питання взагалі не повставало. Але в той самий час я завжди була проти російської мови як другої державної (ця теза мене навіть обурювала! “у нас є українська, навіщо друга?!? це не росія!”) і що моя дитина буде говорити тільки українською (як це жило в мені – не знаю).
Після Революції гідності почала потрохи думати про самоідентифікацію, мовне питання, впливу росії на нашу країну, історію України. Але на жаль я знайшла швидкі відповіді, тому поверхневі та часто неправдиві.

До чого це я: роман “Амадока” Софії Андрухович змінив мене (якби пафосно це не звучало). Він змусив мене знову поставити ті самі питання, порефлексувати на ці теми і знайти зовсім інші відповіді. Книга розповіла мені про Розстріляне відродження. А вже знаючи, що близько 30 тисяч українських митців було знищено радянським союзом в 30-х роках, то ніяких сумнівів чи виправдань просто не може існувати. Саме “Амадока” відкрила для мене українську літературу та початок формування української свідомої самоідентифікації.

Продовжувати читання Амадока – Софія Андрухович, 2020