Архів теґу: #Україна

Позивний для Йова – Олександр Михед, 2023

Відгуки, Сучасна література, , ,

Це книжка про те, що неможливо забути. І пробачити. (с)

Коли я читала “77 днів лютого”, то розуміла навіщо читаю книгу про війну, яка ще не закінчилась. Саме щоб проговорити свої болі, страхи, відчуття. Все ще вони були свіжі і потребували виходу назовні. Певна річ, що це не єдина причина, але особисто для мене одна з головних. 

Беручись за «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, я знову і знову запитувала себе чому саме зараз я її читаю. В цей раз відповідь була «щоб не забути». Ми всі втомились. І не треба маніпулювати і писати, що якщо ти в не окопі, то не маєш право на це відчуття. Жити під час війни – важко. Всім. Точка. Але треба звідкись брати сили і продовжувати жити, підтримувати військових, волонтерів, тих хто не справляється. І ось ця злість до ворога дає сил, тому треба її підкріплювати. Для людей типу «любов врятує світ» зараз не час. Нагадувати собі скільки українців і не тільки українців загинуло від русні. Нагадувати про біль, який ми пережили, про страх, до якого ми звикли, про злість, яка вже не така гостра, на жаль. 

Продовжувати читання Позивний для Йова – Олександр Михед, 2023 →

Меланхолійний вальс – Ольга Кобилянська, 1898

XIX ст, Відгуки, , , ,

…царство на землі належиться тобі! (с)

Отже, продовжую читати #український канон. І Кобилянську в тому числі. Почала я зі знайомої для себе “Землі”, яку читала ще в школі. Памʼятаю, як мені важко давалось ця повість. Ці вічні страждання селян, незрозуміле поклоніння та шанування землі, дивні персонажі… І легше не стало. Я вже в 34 все так же мучилася над святістю землі та дивної для мене поведінки героїв. Ця книжка неактуальна та насправді дуже застаріла. Я не знаю, що з неї можна взяти: психологізм героїв не так щоб розкрито, важкість життя у селі – очевидна. Теза, що “земля повинна бути для людини, а не людина для землі” не те що не нова, а єдина правильна. Тому не здивована, що книжку прибрали зі шкільної програми.

Продовжувати читання Меланхолійний вальс – Ольга Кобилянська, 1898 →

Драбина – Євгенія Кузнєцова, 2023

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Я, як і багато інших українців, 24 лютого, тікаючи від повномасштабного вторгнення русні, поїхали до своїх батьків, які живуть в більш безпечній частині України. Перші дні я нічого не розуміла, була в якомусь ступорі. Але поступово сімейний побут та проблеми почати давати про себе знати. І ось через тиждень, я, ховаючись у машині, жаліюсь своєму психологу НЕ на війну, а на своїх батьків… Мені 34 роки, навкруги жах, страх, безпорадність, а я плачусь, що батьки мене не сприймають за дорослу.

Ось про це останній роман “Драбина” Євгенії Кузнєцової. А саме про членів родини, які через війну змушені знову жити в одному домі. І він мені сподобався, з великими нюансами, але в цілому непоганий, для багатьох життєвий роман.

Головний герой Толік живе в Іспанії, працює в гарній компанії і нарешті купив дім, про який мріяв. Але не пройшло і 5 днів, як до нього переїжджають родичі з України, які втікають від війни. Ось так родина несподівано опиняється в одному домі.

Минуло вже два тижні у цій хаті і в цьому складі, і Толік мимоволі став патріархом і спонсором великого роду: дядько Анатолій Степанович, мама із двоюрідною тіткою Григорівною, сестра в комплекті з подругою, а до них ще й 2 коти і собака. У жахливому сні Толік не міг собі уявити такого життя у такій страшній комбінації.

Продовжувати читання Драбина – Євгенія Кузнєцова, 2023 →

Захар Беркут – Іван Франко, 1883

XIX ст, Відгуки, , , , , ,

Ні, власті у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто. (с)

Інша книга, яка мене вразила актуальністю – це “Захар Беркут” Івана Франка. Чесно кажучи, я не впевнена, що мені є що розповісти про неї, але все одно хочу поділитися. Я її читала в школі і вона пройшла повз мене, що дивно, адже зараз я її проковтнула за один день. Це захоплива історична повість, від якої було просто не відірватися.

Невеличке село Тухля в Карпатах живе миром та злагодою. Якщо є якісь розбіжності чи проблеми, то все вирішується на загальній раді, яка складається зі старійшин та звичайних селян. Один з самих поважних старійшин Захар Беркут. Він мудрий, досвідчений, усі його слухають та з ним радяться.
Але ці землі князь Данило дарує боярину Тугару Вовку. Цей боярин вирубує ліси, паплюжить природу, не шануючи місцевих, їх звичаї та устої. Тож між тухольцями та Вовком починається відкритий конфлікт. Але перед громадою виникає ще більша небезпека – монголо-татарське нашестя.

Продовжувати читання Захар Беркут – Іван Франко, 1883 →

Танець недоумка – Ілларіон Павлюк, 2019

Відгуки, Сучасна література, ,

Страх — це кокаїн. Він робить глухим до аргументів розуму, і ти бачиш тільки те, що боїшся побачити. (с)

В якийсь момент звідусіль я почала чути про Іларіона Павлюка і його роман “Я бачу вас цікавить пітьма”. Усі кажуть, що це найкращий його твір. Саме тому я вирішила спочатку прочитати інші його романи. Оскільки “Білий попіл” я читала, то мені залишився лише “Танець недоумка”. За нього і взялась. І мені сподобалось, хоча багато що бісило.

Головний герой Гіль – 35-річний хлопець, який по вуха у халепах. Він в пошуках роботи, але ніхто його не хоче брати. В нього проблеми з грошима: кредити та іпотека. Сім’я на межі розлучення: жінка пилить, лише дочка світла плямка в його житті. Плюс невиліковна рідкісна генетична хвороба, через яку померли його батько, дідусь та прадідусь. Через неї втрачаєш розум і вбиваєш себе. Ймовірність, що вона йому передалась 50%. 

Аж ось Гілю пропонують як космічному біологу полетіти на далеку планету з науковою експедицією. Великі гроші, пожиттєва гарна медична страховка, сімʼя летить разом з ним, ризики мінімальні. Робота, яка пофіксить усі його проблеми. Майже без роздумів, він погоджується і вони з іншими 1200 людьми летять на планету Іш-Чель.
Думаю, говорити, що не все так райдужно на цій планеті як обіцяли головному герою не треба. 

Продовжувати читання Танець недоумка – Ілларіон Павлюк, 2019 →