Архів теґу: #Україна

Де немає Бога – Макс Кідрук, 2018

Небезпека на людину чатує там, де немає Господа. (с)

Поняття “технотрилер” в мене точно асоціюється з українським письменником Максом Кідруком. Саме читаючи його біографію, я і дізналась що ж то таке. Вікіпедія пише, що “технотрилер — жанр художньої літератури, що досліджує взаємодію людини з реально існуючими технологіями, а насамперед — фатальні помилки у цій взаємодії, що призводять до техногенних катастроф.”

І саме такий роман “Де немає Бога” цього ж автора. Вже з обкладинки зрозуміло, що він буде про авіакатастрофу. І з перших сторінок читач стає свідком помилки за помилкою, що призведуть до цієї катастрофи.

Продовжувати читання Де немає Бога – Макс Кідрук, 2018

77 днів лютого by The Reporters, 2022

Добро шириться швидше за лихо. (с)

Йшов 366 день війни…

У 2022 році я прочитала багато книжок у жанрі nonfiction: психологія, історія, війна. І багато з них були емоційно важкими. Тяжко читати про смерть, про втрати, про несправедливість, про власну країну у найскрутніші часи. Найважчі книжки були про війну: Другу світову, АТО, теперішню… Але приз за най-най-найважчю книжку отримує “77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни” від The Reporters. Я плакала майже на кожній сторінці цього тексту. Всупереч цьому, її повинен читати кожен українець/українка, щоби памʼятати через що пройшла і проходить наша країна.

“77 днів лютого” – репортажі, які задокументували журналістки українського видання The Reporters між 23 лютого і 9 травня. Авторки написали про особисте та спільне для всього українського народу. Це реальні історії наших співгромадян. Перші хвилини, перші дні, перші тижні, перші місяці… Як багато болю, страху, невпевненості вони принесли… В той же самий час вони принесли сміливість, згуртованість, людяність та взаємопоміч. А також віру в перемогу!

Продовжувати читання 77 днів лютого by The Reporters, 2022

Моцарт 2.0 – Дорж Бату, 2020

Світ ловив мене, але щось пішло не так. (с)

Ім’я українського письменника Доржа Бату останнім часом часто маячить в інтернеті. На жаль з неприємним відтінком. Наче Бату трохи прикрасив свою автобіографію, стверджуючи, що він співпрацює з НАСА. Не хочу в це вдаватися, а краще поговоримо про його книжку “Моцарт 2.0”. Чула багато позитивних відгуків на неї, але на жаль не можу сказати, що я в захваті. 

Анотація до книги:

Уявіть собі — Моцарт у сучасному Нью-Йорку! Так-так, той самий, Вольфганг Амадеус. У сучасному місті його вражає і дивує усе: метро та галас, одяг, особливо жіночий, спосіб життя, звички й манери людей. Навіть вбиральні тут такі пахучі і красиві, наче у цісарському палаці. А ще, виявляється, сучасний рояль суттєво відрізняється від звичного Моцартові клавікорда… Та доведеться пристосовуватися, адже видатному композиторові хоч і випав шанс на нове життя, але дещо залишається незмінним — музика і Моцарт нероздільні. У цій книжці переплітаються вигадка й реальні та дуже цікаві факти про життя і творчість Моцарта, детективний сюжет за участі нової подруги композитора офіціантки Стейсі та роздуми про сенс життя. А завдяки дотепним ілюстраціям від Юлії Самелюк і QR-кодам із відеороликами, що розкривають секретики створення книжки, читачі поринуть в особливу атмосферу цієї історії.

Продовжувати читання Моцарт 2.0 – Дорж Бату, 2020

Український nonfiction: Каріна Саварина “Не вагітна”, 2019

Порожнеча. Бездонна яма туги і жалю. (с)

Продовжуємо рубрику #Український nonfiction. Сьогодні це автобіографічний роман Каріни Саварини “Не вагітна”.

Мені 34. Я 11 років у шлюбі. У мене немає дітей. Певна річ, що питання «А коли діточки?» чула з чоловіком не один раз. Що дивно, частіше вони звучали в перші роки шлюбу. Зараз їх майже не чуємо. Як жартує чоловік, що всі вже зневірились. Я ж вважаю, що ми жорстко вибудували кордони, бо на кожне таке питання різко відповідали. Тому читаючи книжку «Не вагітна», розуміла про що говорить авторка. 

“Не вагітна” про дівчину Хрусталину, яка з чоловіком намагається завагітніти протягом 5 років. За цей час вона спробувала усе, що могла, але нічого не допомагало. З кожним новим циклом її психологічне здоровʼя тільки погіршувалось. Була спроба змінити життя, емігруючи до Чорногорії. Але бажання бути мамою не залишило її.

Продовжувати читання Український nonfiction: Каріна Саварина “Не вагітна”, 2019

Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022

Завжди важко писати відгук на останню частину циклу. Особливо, якщо ви любите цей цикл. Так трапилось і з заключною книгою “Пісня дібров” трилогії «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка. Але я не думала, що буде аж так важко. Я не можу знайти правильні слова чи звести до купи думки та емоції. Бо я спустошена після прочитання цієї частини. Тяжко далась вона: багато смертей, багато втрат, багато зламаних життів…

Сюжет розгортається в 1854 році (через рік після подій другої частини). Вже рік “як лівобережжя Українського гетьманату загарбане Смарагдовою Ордою; Київ обложено військами безсмертного Темуджина”. Головні герої знову збираються разом, щоб дати відсіч ворогам та помститися.*
* але ж ми памʼятаємо з “Гаррі Поттера”, що найголовніший ворог – це ми самі.

Продовжувати читання Пісня дібров – Павло Дерев’янко, 2022