Архів теґу: #Україна

Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Про Валерія Маркуса в Україні я певна знають всі. Ну не всі, але багато людей. Хлопець, який пройшов АТО, написав про це книгу, вів ютюб про свої подорожі, а зараз у лавах ЗСУ. На нього приємно дивитися під час інтервʼю, його приємно слухати під час інтервʼю (хоча не з усіма його думками погоджуватися).

Саме тому я вирішила послухати його книгу “Сліди на дорозі”, тим паче з його начиткою. І я трохи у ступорі. Це та ситуація, коли через етичні міркування ти не можеш осуджувати людину через низку причин: починаючи з того, що він герой України, як і для мене особисто, закінчуючи тим, що він був на війні, а я ні. Але головний герой, прототипом якого і є сам Валерій Маркус, був мені неприємний, місцями дууже неприємний (*все, я це написала, можна видихнути від напруги*). Тому “Сліди на дорозі” дались мені важко (бля, мені здається останнім часом ця фраза є у кожному моєму відгуку). 

Продовжувати читання Сліди на дорозі – Валерій Маркус, 2018 →

Український nonfiction: Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, 2021

Відгуки, Сучасна література, , , , , , , , ,

Все буде добре. (с)

Після Ірени Карпи та її “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете” я трохи розчарувалась в українському nonfiction. Але велика купа хороших відгуків на “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…” Каті Бльостки змусили мене ризикнути й все ж таки придбати її. Правда купила її в аудіоформаті, про що зараз жалкую, адже впевнена, що захочу перечитати її. Бо це просто чудова, смішна та дуже корисна книжка, яка розвінчує багато мітів щодо материнства.

Катя Бльостка – українська блогерка, яка переїхала до США, де виховує 4 синів та собаку. Я про неї нічого не знала, але після прочитання книжки почала фоловити в інсті. Катя дуже смішна і завжди підіймає мені настрій, тому highly recommend.

Продовжувати читання Український nonfiction: Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, 2021 →

Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017

Відгуки, Сучасна література, , , , ,

Відсутність виявів любові ще не вказує на те, що любові немає (с)

Про українського письменника Макса Кідрука я чула вже давно, але на мій сором тільки зараз прочитала його книжку. Мій вибір пав на роман “Не озирайся і мовчи”. Про нього я нічого не знала: ні про що він чи в якому жанрі він написаний. І я була приємно здивована. Що сюжет, що подача тексту, що майстерність автора підкорили мене, захопили до самісенького кінця.

Головний герой Марк – 14-річний хлопець, який обожнює науку. Але у школі через це його називають задротом та сміються над ним. Через збіг обставин хлопець стає свідком 2 смертей однокласників. Він не винен у цьому, але школярі починають його сторонитися або ж навпаки жорстко цькувати. Марк відчуває себе самотнім та кинутим. Одного вечора, піднявшись з телескопом на дах свого дома, він знайомиться з Сонею – дівчиною з паралельного класу. В них трапляється суперечка: Марк впевнений, що будь-що можна пояснити наукою та логікою. В той час як Соня знає, що наш Всесвіт має свої таємниці. Щоб побачити інший, паралельний світ потрібно просто проїхати у ліфті, виконуючи чіткі дії: певна послідовність поверхів, а також не озиратися і мовчати.

Продовжувати читання Не озирайся і мовчи – Макс Кідрук, 2017 →

Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019

Відгуки, Сучасна література, , , ,


«Хаос, анархія та відвага» (с)

Протягом цих 8 років війни росії з України вийшло багато вагомих, чесних, сильних книжок, які описують ці події. Оскільки тема важка, то я намагалась обходити їх стороною. Не знаю чому, але коли почалась повномасштабна війна, коли ти вже сам в епіцентрі подій, зʼявилось бажання читати саме такі романи. Можливо, так моя психіка намагається підготувати мене до реалій. А можливо, осягнути, що буває гірше, і треба триматися.

В цей раз мені до рук потрапив роман “Доця” авторки Тамари Дуди, яка публікується під імʼям Горіха-Зерня. Як і з “Сліди на дорозі”, так і з “Доця” важко щось говорити про літературну цінність книжки, але дуже-дуже треба говорити з документальної. Авторка в передмові пише “кожен діалог чи епізод відбувся в реальному житті, хай навіть не в тому місці й не в той час”, а також що у кожного героя є свій прототип. А прототипом головної героїні Доці стала волонтерка Наталя “Ельф” Герасименко. 

Продовжувати читання Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019 →

Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020

Відгуки, Сучасна література, , , , ,

Минуле вже в минулому, майбутнє ще не настало. Живіть тут і тепер. (с)

Я не люблю читати нон-фікшн, окрім психології. Але якось так трапилось, що за ці місяці я прочитала/прослухала декілька нон-фікшну українських авторів. Тому хочу зробити рубріку “Український nonfiction”, де буду ділитися книжками. Першою була Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, друга – Катя Бльостка “Матера вам не наймичка, або Чому діти — це прекрасно…”, третя – Карина Саварина “Не вагітна”. А ще кумедна тематика книжок: шлюб, вагітність, діти – все як боженька прописав. І це наче геть не мої теми, але дещо мене точно зачепило, дещо насмішило, дещо викликало подив, а дещо розчарування.

Почну з Карпи. У студентські роки я читала її книжки, слухала її гурт “Qarpa”, а зараз фоловлю в інсті. Вона розумна, цікава тьотєчка з гарним почуттям гумору. Тому шукаючи щось легке та ненапряжне, обрала її книжку 2020 року “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”. Знову ж таки, це геть не моя тема, адже я у шлюбі 11 років і наче не збираюсь з нього виходити. Але як кажуть “най буде”)

Продовжувати читання Український nonfiction: Ірена Карпа “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете”, 2020 →