Твоя совість ось-ось прокинеться. Ласкаво прошу до пекла… (с)

Як я писала у відгуці на “Аркан вовків” Павла Дерев’янко, література розвивається тільки тоді, коли зʼявляються книжки різних жанрів на будь-який смак: від фентезі до трилерів. Саме тому я радію, коли мені трапляються українські твори НЕ романи. Так я розумію, що українська література активно розростається, як якістю, так і кількістю.

Беручи книгу “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, я нічого не знала про неї: ні про що вона, ні її жанр. Тільки те, що Павлюк – гарний письменник. Тому я була приємно вражена, коли зрозуміла, що це містичний детектив, сюжет якого розгортається у 19 столітті.

Продовжувати читання Білий попіл – Ілларіон Павлюк, 2018 →

Я вже багато років підписана на Фейсбуці на письменника Павла Белянського, відомого як Паштет. Мені подобається його гумор, його вміння бачити й помічати цей світ. Завжди з радістю читаю його. Зараз він на фронті (мене все ще дивує використання у моїй повсякденності слів фронт, війна, бомби тощо) та продовжує писати. Але ці замальовки вже не про звичне, а про війну. Справжню війну, яка змітає на своєму шляху міста, містечка, села. Знищені до тла населені пункти, життя людей, долі людей та мрії людей. Павло Белянський описує свою війну, війну, яку він проживає зараз. І кожний його допис викликає у мене сльози, навіть, або краще сказати, особливо коли він з геппі ендом. Зараз все що я можу зробити для нього – це відсилати проміні підтримки, донатити на ЗСУ та купити його книжку. Що я і зробила.

Ще до війни (повномасштабної) в автора вийшла збірка оповідань під назвою “Я працюю на цвинтарі”. У книгарні був примірник лише російською мовою, тому я придбала те, що було. Незважаючи на те, що я точно не фанат короткої прози та відразу до російської мови (такі вже реалії мого світу), я отримала величезне задоволення від збірки.

Продовжувати читання Я працюю на цвинтарі – Павло Паштет Белянський, 2016 →

Я раньше никогда не читала комиксы. Никогда не была снобом и не считала, что комиксы – говно, но и не покупала их. Для меня это странный формат, так как больше люблю слова, чем картинки) Но когда узнала, что выходит украинский комикс в жанре спимпанка, сразу же решила купить его. И не прогадала!

Воля: The WILL – это графический роман, автор идеи которого Вячеслав Бугаёв. Сценаристы: Денис Фадеев, Александр Филипович, Алексей Бондаренко. На данный момент есть 2 тома, над которыми работали огромное количество сценаристов, художников, колористов.

Події розгортаються у альтернативному світі, в якому Українська Держава зберігає свої позиції та змінює хід світової історії. Під блискучим керівництвом гетьмана Павла Скоропадського країна стрімко розвивається. Однак, нове більшовицьке зло насувається на Європу, починають ходити чутки про містичні секти та демонічних потвор на фронтах союзників...

Продовжувати читання Воля: The WILL – В’ячеслав Бугайов →

…чи відомо вам, що все наше життя — це ілюзія? (с)

Этот год для меня стал открытием современной украинской литературы. Я и раньше читала её, но не в таком количестве. Последняя прочитанная книга – это роман “Фелікс Австрія” Софии Андруховыч. Он мне понравился, хоть и без восторга. Вроде и нет мыслей на целый отзыв, но не поделиться им тоже не могу.

Сюжет разворачивается в Станиславове (старое название Ивано-Франковска) в конце ХІХ – начале ХХ веков. Стефа – молодая девушка с непростой судьбой. Когда она была маленькой случился ужасный пожар. Её и ещё одну девочку Аделю смогли спасти. Стефу берет к себе на воспитание отец Адели – доктор Ангер. Девочки растут вместе, не разлучаясь. Даже когда Аделя выходит замуж, то Стефа всё равно остаётся вместе с нею. Но в качестве кого? Прислуги? Она готовит, убирает, ездит за покупками, но ей за это не платят. Подруги? Её берут вместе с собой в театры, на выступления и даже в медовый месяц, но разве подруги выносят ночной горшок. Доктор Ангер говорил, что девушки как два дерева, которые переплелись стволами: и вместе невозможно, и порознь никак.

Продовжувати читання Фелікс Австрія – Софія Андрухович, 2014 →

Эхо войны…

*Прочитав «Аркан вовків», первую часть трилогии «Litopys Siroho Ordenu» Павла Дерев’янка, я сразу же взялась за продолжение. Вторая часть вышла под названием “Тенета війни”. Она мне понравилась, хотя я ожидала другого. Скорее всего, я хотела всё того же шпионско-детективно-приключенческого романа про казаков в легком мистическом духе, а получила шпионско-детективно-приключенческий роман про казаков с рефлексиями героев на тему войны в мрачном, беспросветном виде. Что не делает роман хуже, просто другим.

Сюжет разворачивается через 6 лет после событий первой части, а именно в 1852 году. Серый Орден переживает упадок. С каждым годом “сiромах” стаёт всё меньше и меньше. Огромное их количество погибло на войне между Северным Альянсом и Двоморским Союзом. Других находят убитыми, третьи просто исчезают. Только несколько джур проходят инициацию. Время былой славы прошло. Так ещё и православная церковь подливает масло в огонь, открыто выступая против Ордена. Политические интриги, угроза новой войны, выборы нового гетьмана, семейные предательства, жажда наживы, клевета на “сiроманцiв” – со всем этим придется столкнуться нашим героям. Но они доберутся до истины…

Продовжувати читання Тенета війни – Павло Дерев’янко, 2020 →