Нам потрібне пророцтво(c)
Коли я прочитала “Катананхе” Софії Андрухович, мене переповнювали емоції, а не думки. І я рада, що відклала цю книгу. Усі ці дні я продовжувала думати про неї, шукати підтексти, роздумувати про міф і відсилки до нього.
Мені важко писати відгук на цей роман, адже важко пояснити, про що він, який він, для кого. Пішла почитала відгуки інших, як професійних критиків, так і звичайних читачів. І вони ще більше мене заплутали. Все, що я зрозуміла, що кожен бачить своє – і хз від чого це залежить: чи від внутрішньої свободи, чи дозволеної сексуальності, чи начитаності.
Коли я передивлялась свої стікери, виділені цитати чи сцени, які зачепили або навпаки не зрозуміла – то усвідомила, що роман став ще глибшим, ще обʼємнішим, ще крутішим. І що саме цікаве, що майже всі стікери з питаннями відпали, бо я таки знайшла відповіді. Правда, зʼявились і нові)))




