Так, це воно, саме воно: така собі нудота в моїх руках. (с)
Чесно, я не знаю, як написати відгук на “Нудоту” Жана-Поля Сартра, щоб не заглиблюватися в філософію. Я не знаю, як написати відгук, щоб просто розповісти про сюжет книги. Я не знаю, як написати відгук, щоб хоч трохи пояснити, про що ця книга.
Але мені так хочеться поділитися цією книгою! Адже я отримала якесь естетичне та інтелектуальне задоволення від неї, і тепер мені здається, що всі закохаються в неї, як і я. Хоча я розумію, що це не так. Це доволі складна книга, особливо якщо хочеться зрозуміти, про що ж це автор пише і що хоче донести. Мені дійсно пощастило, бо я в цьому році прочитала «В кафе екзистенціалістів» Сари Бейквелл, де авторка чудово і легко пояснює, що ж це таке екзистенціалізм. Я впевнена, що якби я не прочитала цю книгу, то навряд чи зрозуміла “Нудоту”. Хоча насправді Сартр прекрасно все пояснює через відчуття героя, тому можливо я себе (і Сартра) не дооцінюю.
“Нудота” — це художній роман у вигляді щоденника Антуана Рокантена. Він намагається вже багато років написати книгу про маркіза де Роллебона, який жив у 18 столітті. Але в якийсь момент герой відчуває, що “щось сталося”. Його починає охоплювати Нудота у, здавалось би, звичайних ситуаціях. Не зміг пустити жабку, бо камінчик викликав Нудоту. При рукостисканні зі знайомим відчув Нудоту, бо його рука була як жирний білий червʼяк. Мерзенні фіолетові підтяжки чоловіка в барі також призвели до Нудоти.
І сюжет книги в тому, що герой намагається зрозуміти, що ж це за зміни у ньому, що це за Нудота. А вже потім підтягуються інші питання: чому світ абсурдний та неконтрольований, чи є сенс у нашому житті та що таке свобода.
