Архів категорії: Відгуки

Сатанів. Тевтонське прокляття – Катерина Липа, 2024

Відгуки, Сучасна література, ,

Отже, наші тевтонці. А саме роман “Сатанів. Тевтонське прокляття” Катерини Липи. Почну з поганого: мужніх накачаних українських лицарів на конях було мало. Якщо точно, то лише четверо. Та й чи були вони накачаними – також питання, на жаль, без відповіді.
Але навіть незважаючи на такий величезний мінус, книга мені сподобалась. 

Тепер про хороше. Насправді це непоганий пригодницький роман у декораціях середньовічної України. 

Події розгортаються у 1410 році в місті Сатанів. Головний герой Василь Крук – молодий боярин і лицар. Брав участь у великій Грюнвальдській битві під час війни Королівства Польського, Великого князівства Литовського та королівства Русь проти Тевтонського ордену. Проявив себе хоробрим воїном і трохи мародером🫥 Ці речі, певна річ, зіграють свою роль в його житті. 

Продовжувати читання Сатанів. Тевтонське прокляття – Катерина Липа, 2024 →

Довіра – Ернан Діаз, 2022

Відгуки, Сучасна література, , ,

Дуже важко писати відгук на книгу, якщо сама ж вчора всім радила не читати відгуки та анотації до неї. Але ж хочеться розповісти ж про неї…
Тому буду намагатися написати максимально без спойлерів, не розкриваючи майже нічого)) Це буде доволі короткий відгук ні про що))

Отже, “Довіра” (Trust) аргентинсько-американського письменника Ернана Діаса. За цей роман він отримав Пулітцерівську премію та потрапив в лонг лист Букера. Головною фішкою роману є те, що це книги у книзі. Плюс історія в історії. Якщо пояснювати, що я маю на увазі, то це якщо не вбʼє, то точно зіпсує кінцівку.

Це та книга, коли ти читаєш одне, потім зовсім інше, нічого не розумієш. Третій розділ викликає ще більше здивування. А от після цього приходить розуміння всього задума автора, повна картина роману. Тому раджу не переживати, просто довіритися тексту і віддатися його течії.

Продовжувати читання Довіра – Ернан Діаз, 2022 →

Сад Гетсиманський – Іван Багряний, 1950

XX ст, Відгуки, , , ,

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного!» І ця заповідь стала девізом епохи. (с)

Українського письменника Івана Багряного ми вчили у школі. Треба було прочитати і “Тигролови”, і “Сад Гетсиманський”. І якщо мої однокласники були в захваті від першого роману, то мене зачепив саме другий. Я памʼятаю, як сиділа до 4 ранку, зачитуючись цим твором. Це була моя перша книжка, де я усвідомила, що радянська система знищила мільйони людей.
Пройшло 10 років, я перечитала знову “Сад Гетсиманський”, і він мене вразив ще більше. 

У романі як такого сюжету і немає. Це розповідь Андрія Чумака – молодого інженера, якого арештовують і відправляють до в’язниці НКВС. Тут слідчі намагаються “вибити” зізнання, що він зрадник вітчизни. Вони мордують, катують, ледь не вбивають хлопця. Знищують його фізично та морально. У той час як головне питання для Андрія “хто ж його здав?”

Як і “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” – це роман з автобіографічними елементами. Іван Багряний двічі був у тюрмах НКВС. Перший раз, коли його звинуватили у контрреволюційній агітації. Його відправили на 3 роки на заслання, звідки він утік до Зеленого Клину. Другий, коли його повторно арештували за втечу.  Саме досвід у вʼязницях Харкова на Раднаркомівській та Холодній горі лягли в основу цього роману. Це перший твір, який описав свавілля радянської системи, а саме вʼязниці та її побуту, а також методи роботи карних відділів. Лише через 28 років вийде “Архіпелаг ГУЛАГ” та й до якого є питання. 

Продовжувати читання Сад Гетсиманський – Іван Багряний, 1950 →

Бахмут – Мирослав Лаюк, 2023

Відгуки, Сучасна література, , ,

Саме зараз реальність дуже впевнено і вправно перемагає літературу. Нічого не потрібно вигадувати, навіть більше: реальність настільки вигадлива, що нагадує літературу в найгірших її проявах – нагадує літературу, якій не вірять. (с)

Чому я знову читаю книгу про війну? Адже це знову купа сліз, болю, страху та ненависті. Відповідь проста: не можу інакше. Живучи в Києві, дуже легко забути, що йде війна. На жаль (чи на щастя, дивлячись з якої сторони на це дивитися), це так. Ти читаєш новини, періодично спиш в укритті, постійно донатиш – але відчуття війни зникає. А це неправильно і нечесно. Ми повинні розуміти, через що проходить наш народ у дану секунду. І тоді такі книжки, як “Бахмут” Мирослава Лаюка допомагають.
Страшно? Безумовно. Боляче? Нестерпно. Але важливо. Але цінно. Але треба. 

У період найінтенсивніших боїв за Бахмут узимку та в березні 2023 року письменник Мирослав Лаюк і фотограф Данило Павлов проживають дні й ночі з українськими піхотинцями й артилеристами, медиками й капеланами, рятувальниками та дітьми у місті й околицях, де тривають артилерійські обстріли та вуличні бої. Результатом тих поїздок є книжка репортажів та есеїв про побут війни, про те, чому військові роблять манікюр і як зʼявляються позивні, про непоправні втрати, історію Бахмута та феномен пам’яті й забуття.

До цього саме про повномасштабне вторгнення я читала лише “Позивний для Йова” Олександра Михеда та “77 днів лютого” by The Reporters. “Позивний для Йова” – це все ж таки більше рефлексії автора про перший рік повномасштабки цивільної людини. “77 днів лютого” – це вже справжні репортажі про перші дні повномасштабки, але знову ж про цивільних людей. “Бахмут” –  це все ж таки репортажі безпосередньо з фронту. Це інтервʼю, короткі діалоги, довгі розмови саме з військовими (і не тільки). Саме тому для мене це нове, цікаве, але страшне. Але якщо перші 2 книги дарують віру в майбутнє, то “Бахмут” – ні, на жаль.

Я читаю книгу, а в душі тиша, у голові жодної думки. Думаю, саме так захищається моя психіка від прочитаного. Але автор вміє працювати з читачем. Тому вже на другому розділі я плачу. Цей розділ про тварин. Його я так і не зможу прочитати до кінця. Так само як і розділ про дітей і що з ними робили вагнерівці. Просто не можу…

Продовжувати читання Бахмут – Мирослав Лаюк, 2023 →

Свята Цапа – Маріо Варгас Льйоса, 2000

Відгуки, Сучасна література, , , ,

Тридцятого травня народ наш гуляє,
Радісно свято своє відзначає.
То Свято Цапа, тріумф свободи… (с)

Часто автори, щоб зафіксувати важливі карколомні події країни, пишуть сімейні саги. Особливо це стосується південноамериканських авторів. Але “Свято Цапа” Маріо Варгаса Льйоса не цей варіант. Адже це справжній історичний роман. Я б навіть сказала б, політичний роман. Без саги, без магічного реалізму, без національного колориту. Так, не без сімейної історії. Але все крутиться навколо диктатора Домініканської республіки Рафаеля Леонідаса Трухільйо Моліна. 

Соромно признатися, але я нічого не чула про нього до цього. Та й про історію Домініканської республіки нічого не знала. І саме за це я люблю книжки, що вони змушують дізнаватися про щось нове. Тут я гуглила багато, дуже багато.

Тому спочатку книга читається дуууже повільно. По-перше, треба багато в чому розібратися, саме в історичних подіях (хоча мабуть про це можна і після почитати🤔). По-друге, легко заплутатися в героях. Їх багато, у них важкі імена, деякі ще й дуже схожі. Я прям виписувала, хто є хто, бо так точно не стягнула б. По-третє, тут різні часові проміжки. Іноді вони незрозумілі, чи це теперішнє, чи це минуле, чи взагалі який це рік.
Але поступово втягуєшся і починаєш кайфувати від книги (якщо можна кайфувати від книги про кровавого диктатора😐).

Продовжувати читання Свята Цапа – Маріо Варгас Льйоса, 2000 →