Але певности не було. Не було ґрунту. Ґрунт вислизав з-під ніг. (с)

Хоч я і писала у відгуку до “Дівчина з ведмедиком” В. Петрова-Домонтовича, що його інший роман “Без ґрунту” здався мені нудним, але все ж таки напишу більш детально про нього. Тим паче, що саме “Без ґрунту” вважається magnum opus письменника, тобто найкращим його творінням.

Тож, головний герой Ростислав Михайлович їде в Катеринослав зі столиці Харкова по справах. Одразу він бачить, як змінюється степи та природа на індустріальні пейзажі:

Залізо, чавун, кам'яне вугілля, кокс, цемент, цегла обернули степ у чорне гробовище.

А їде він на нараду, на якій будуть обговорювати Варязьку церкву. Це визначна церква, яку збудував талановитий архітектор Линник (який ще й вчитель головного героя). На нараді будуть обирати між 2 варіантами. Перший – радянський проєкт, щоб повністю знищити її і побудувати нове соціалістичне місто. Другий – створити музейний комплекс. І що робить наш герой? Бере участь у важливому обговорені? Відстоєю збереження собору? Ні, він закохується.

Продовжувати читання Без ґрунту – В. Домонтович, 1948 →

 – Це чудо, що він вижив. – Ага, але в певному сенсі він не вижив. (с)

Книг про Голокост написано вже чимало. Вони різні: різні жанри, на реальних подіях та на вигаданих, хороші та погані. Особисто я вважаю, що це добре. Якщо погано написана книга спонукає читача почитати якусь історичну інформацію про Голокост, то це вже й не така погана книга.

“Маус: Сповідь уцілілого” (Maus. A Survivor’s Tale) Арта Шпіґельмана – це також книга про Голокост. І вона дуже незвична, адже це графічний роман. І це поки що єдиний графічний роман, який здобув Пулітцерівську премію. Саме завдяки такому формату, книга приваблює ширшу авдиторію. А це важливо, щоб люди знали та памʼятали про ті жахіття.

Тим паче, коли вона відтворює реальні події, адже це автобіографічний роман. Арт Шпіґельман – американський художник єврейського походження. Його батьки, польські євреї, пережили Голокост, але багато членів сімʼї загинули. Вони перебували в єврейському гетто, потім в концтаборі, переховувались у знайомих, але все ж таки потрапили в Аушвіц. Саме досвід батька ліг в основу роману.

Продовжувати читання Маус: Сповідь уцілілого – Арт Шпіґельман, 1980 →

Нема більшої небезпеки для людини, коли вона у свойому житті не пережила спочатку захоплення з якоїсь химери, а потім розчарування. (с)

Продовжимо тему інтелектуального роману в українській літературі. Про Підмогильного і його твори я вже писала тут і тут. А сьогодні почну розповідати про В.Домонтовича ака Віктора Петрова. Ми у школі не вчили цього письменника. Тому для мене це перше знайомство. У його біографії дуже багато прогалин. Є теорія, що він був радянським шпигуном, інша теорія, що двійним агентом, який працював на Німеччину. Петров одружився з дружиною свого друга Зерова Софії (про їх листування йдеться у романі «Амадока»). Археолог, науковець, письменник. Він точно неоднозначна особистість. Але він залишив значний слід в українській літературі. 

В. Домонтович дуже схожий на Підмогильним, але перший для мене менш зрозумілий, більш складний та занадто авангардистський. Його “Доктор Серафікус” пройшов повз мене, саме через його складність для зрозуміння. “Без ґрунту” здався більш сухим та навіть скучним, хоча головна тема пошуку «ґрунту» дуже зачепила. А ось “Дівчина з ведмедиком” мені дуже сподобався. Але повторюсь, ось ця інтертекстуальність твору, сховані підтексти чи алюзії  – явно пройшли повз мою увагу. Бо для мене головна героїня, це просто дівчина і я не розмірковую поняттями, що «головна героїня – це уособлення авангардизму». Не знаю, на жаль чи на щастя. Тому розповім про свої “примітивні” враження та думки під час читання цього роману. 

Іполит Варецький – молодий (але не дуже) інженер-хімік, якого запрошують в дуже заможну сімʼю репетитором для дівчат. Леся – 18-річна дівчина, спокійна, жіночна, стримана та її сестра 16-річна Зина, зухвала, імпульсивна, відкрита до нового та забороненого. І, певна річ, саме між Іполитом та Зиною виникають почуття. Але питання до чого вони їх приведуть.

Продовжувати читання Дівчина з ведмедиком – В. Домонтович, 1928 →

Найгостріше зазнав це біохімік, що кохання своє зустрів, як раптову катастрофу. (с)

Якщо про роман “Місто” Валерʼяна Підмогильного багато хто знає, то про його другий роман “Невеличка драма. Роман на одну частину” не така кількість. Хоча деякі люблять його навіть більше. Я ж в захваті від нього.

“Невеличка драма” – це інтелектуальний роман, роман-епоха, любовний роман та роман дорослішання. Звучить дуже складно, серйозно та заумно. І так, і ні. Так, тут багато алюзій та підтекстів, важливих тем, філософських питань. І ні, адже це історія про кохання, а про кохання завжди легко читається.

Ця невеличка драма крутиться навколо молодої дівчини, та молодих хлопців, які крутяться навколо неї. 

Продовжувати читання Невеличка драма – Валер’ян Підмогильний, 1930 →

О ненажерне місто! (с)

Продовжую ділитися творами #український канон, які мене вразили. В цей раз це вся творчість Валерʼяна Підмогильного, і особливо його роман “Місто”. Письменнику було лише 27 років, коли вийшов його дебютний роман. Лише 27, а вже настільки майстерним, зрілим та глибоким він зміг створити твір. На превеликий жаль, Валерʼян Підмогильний написав мало творів, не останню роль в цьому зіграли НКВД та партія. А в 1937 році, коли автору було лише 36 років, разом з Миколою Кулішем, Лесем Курбасом, Миколою Зеровим та іншими понад 1000 людей Валерʼян Підмогильний був розстріляний у Сандармосі. Скільки би він ще написав би гарних творів, питання риторичне…

Але поговоримо про роман “Місто”. Це інтелектуальний роман, роман виховання. Перед читачем предстає шлях становлення головного героя та з якими етичними проблемами він зіштовхується.

Степан Радченко приїздить в Київ з села. Щоб вступити в університет. Його бажання вивчитися і повернутися додому, щоб допомогти піднімати село. Місто лякає його своїми розмірами, “розбещенностю” та розмахом.
Київ не дуже гостинний до нього. Він оселяється на Нижньому Валі (в той час околиця міста), ще й в хліву.  Але поступово крок за кроком місто поглинає його. З селюка він перетворюється в містянина. Не просто містянина, а поважного літератора. Але на жаль, щоб здобути визнання, він зробить багато помилок.

Продовжувати читання Місто – Валер’ян Підмогильний, 1928 →