Як же я хочу назад в Хвильовий. Ницо Потворно

У школі ми не вчили творчість Миколи Хвильового. А якби й вчили, то навряд чи я щось зрозуміла б. Я офіційно заявляю, що “Санаторійна зона” Хвильового – одна з найважчих книжок, що я читала. Якщо на емоційному рівні я ще можу відчути цю повість, то більша частина символів та ідей точно пройшла повз мене. Це з урахуванням того, що я знаю біографію письменника, його погляди та читала коментарі до його творів. Але на то він і авангардист, щоб не все в лоб, як в класичній літературі.

Чому ж я вирішила написати про автора, якого не розумію? Бо Хвильовий мене шокував і вразив. Я давно не читала книжки, які викликали як емоційну, так і інтелектуальну залученість. Але найголовніше – мене вразив сам автор.

Продовжувати читання “Я (Романтика)” та “Санаторійна зона” Хвильового, 1924 →

Матері! Чого ви плачете, матері? Шкода вам ваших синів? Не плачте. Їх мільйони в Росії. Жінки! Невже не обійдетесь без ваших чоловіків? Загинуть? Не журіться… Росія дасть вам інших! (с)

В школі ми вчили Уласа Самчука і його роман “Марія”. Але я памʼятаю, що мені важко дався текст, особливо його друга частина. Перечитуючи зараз, моя думка трохи змінилась: книга вразила мене, хоча друга частина також далась важко.

Повна назва роману “Марія: хроніка одного життя”, оскільки він саме про це. Це історія життя Марії: про її важку долю, складнощі селянського життя на кінці ХІХ – початку ХХ століть і Голодомор. Це перший роман, який висвітлює тему Голодомору в Україні 32-33 рр. Не даремно книга починається з присвяти:

«Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роки 1932–1933»

Продовжувати читання Улас Самчук: “Марія” та трилогія “Волинь” →

Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть. (с)

Після “Оргії” інший твір Лесі Українки, який мене вразив була також драматична поема “Кассандра”. З дитинства я не любила читати міти давньої Греції чи Риму. Все, що я памʼятаю, це що Зевс з усіма займався сексом, обираючи різні образи для цього. Читаючи “Кассандру”, я раділа, що дивилась фільм “Троя” з красунчиками Бредом Піттом та Еріком Баною. Тому моя вам порада, якщо ви не шарите хто такі Паріс чи Агамемнон, то подивіться це кіно перед тим як читати “Кассандру”.

Головна героїня Кассандра, дочка Пріама – останнього (трохи спойлер) троянського царя. Її брат Паріс влюбився в Гелену прекрасну і викрав її у чоловіка спартанського царя Менелая. Той звернувся до свого брата Агамемнона і він зі своїм військом пішов на Трою. 9 років тривала облога Трої.

Продовжувати читання Кассандра – Леся Українка, 1907 →

Основа всіх людських страхів – прочинені двері. (с)

Першу книгу, яку я прочитала у Стівена Кінга, була “Салимове Лігво” (Salem’s Lot) 1975 року. Мені було 14, і вона справила величезне враження на мене. Мені було дуже моторошно. Так моторошно, що я просила мого брата водити мене до туалету, бо сама я боялась ввечері виходити з кімнати. Деякі сцени я памʼятала впродовж 20 років. Минулого року я вирішила перечитати знову цю книжку. І знову я в захваті.

Молодий письменник Бен Міерз повертається в рідне містечко під назвою Салимове Лігво. Він хоче написати книжку про Дім Марстена – старий покинутий будинок, у якому багато років тому відбулося страшне вбивство. Коли він був малим, то щось налякало його там. Так налякало, що він це ніяк не може забути, навіть будучи дорослим. Щоб приборкати свій страх, Бен повертається до міста та вирішує купити старий будинок. Але виявилось, що його вже придбали. Саме в цей час у місті відкривається антикваріатний меблевий магазин із таємничими власниками. І з цього моменту починають зникати люди, багато людей…

“Салимове Лігво” – це класичний роман-горор про вампірів.

Продовжувати читання “Салимове Лігво” та “Необхідні речі” Стівена Кінга →

Пам’ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.(с)

У школі, де я навчалась була дуже сильна вчителька з української мови та літератури. Ольга Віталіївна завдяки своїй внутрішній силі та цінностям змогла з легкістю завоювати авторитет. Тому я читала усі книжки, які від нас вимагала програма, та Ольга Віталіївна. Я багато що памʼятаю зі шкільних років. От, наприклад, дотепер памʼятаю уривок з «Intermezzo» Коцюбинського, де герой їв соковиту сливу, читаючи газету про загиблих. Не знаю чому, але це мене вразило. А зараз, живучи в 2023, я сама читаю новини про загиблих, про закатованих, про знищені міста під час сніданку. Такі реалії мого життя…

З початком повномасштабної війни я почала перечитувати всю українську класику. Це бажання зʼявилось ще після прочитання роману “Амадоки” Софії Андрухович, але з лютого 2022 бажання переросло в дію.
Після “Амадоки” я зрозуміла, що мої знання з української літератури дуже поверхові. І мені пощастило попасти на курс “Історія української літератури” в Litosvita. Це один з найкращих курсів, що я проходила за своє життя. 10 лекцій та 5 семінарів з найкращими літературознавцями та критиками: Ростислав Семків, Віра Агеєва, Богдана Романцова, Ганна Улюра та інші. Ми розбирали важливі для нашої літератури письменників та письменниць: від Котляревського до Жадана. Їх становлення, вплив, твори. Я дізналась про такі поняття як інтертекстуальність, західний канон, синестезія, конструктивний динамізм або кверофутуризм. Це були дуже продуктивні 3 місяці. Це було саме те, чого мені так не вистачало.

Продовжувати читання Оргія – Леся Українка, 1913 →