Tag Archives: #війна

Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019


«Хаос, анархія та відвага» (с)

Протягом цих 8 років війни росії з України вийшло багато вагомих, чесних, сильних книжок, які описують ці події. Оскільки тема важка, то я намагалась обходити їх стороною. Не знаю чому, але коли почалась повномасштабна війна, коли ти вже сам в епіцентрі подій, зʼявилось бажання читати саме такі романи. Можливо, так моя психіка намагається підготувати мене до реалій. А можливо, осягнути, що буває гірше, і треба триматися.

В цей раз мені до рук потрапив роман “Доця” авторки Тамари Дуди, яка публікується під імʼям Горіха-Зерня. Як і з “Сліди на дорозі”, так і з “Доця” важко щось говорити про літературну цінність книжки, але дуже-дуже треба говорити з документальної. Авторка в передмові пише “кожен діалог чи епізод відбувся в реальному житті, хай навіть не в тому місці й не в той час”, а також що у кожного героя є свій прототип. А прототипом головної героїні Доці стала волонтерка Наталя “Ельф” Герасименко. 

Continue reading Доця – Тамара Горіха Зерня, 2019

У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983


Тремтіння вічності… (с)

Є книжки, до яких потрібно підготуватися, якщо не інтелектуально, то морально. Так у мене було з “У війни не жіноче обличчя” Світлани Алексієвич. Книжка пролежала понад 3 роки у моєму вішлисті, чекаючи свого часу. І тільки зараз зрозуміла, що я до неї готова. Я готова до болю героїнь. Я готова до жахів війни. Я готова до страшних відкриттів. Я готова до правди. Але як я помилялась….
Мене накрило вже на 30 сторінці. Як би я себе не підготувала, як би я не налаштовувалась – як виявилось, я зовсім не була готовою. До цього неможливо підготуватися. Тому все, що залишається – сісти та читати. Як кажуть, треба зірвати пластир одним чітким рухом. Адже ця книга точно вартує цього болю та страждань, від першого до останнього рядка.

Це не художня література, а документальна. Письменниця витратила дуже багато часу у пошуках жінок, які брали участь у Другій світовій війні та які захотіли про неї розповісти. Ці розповіді вилились у багаточасові інтервʼю з ними. Жінки описували як потрапили на війну, чим займалися, свій побут, що очікувало їх після перемоги. Кожна історія унікальна, особиста та реальна. Деякі з них страшні, жорстокі, без прикрас та без лоску. Інші – романтичні, навіть наївні. Але всі вони живі, емоційні та все ж таки сумні, адже цим жінкам, або краще сказати дівчатам, було дуже важко.

Continue reading У війни не жіноче обличчя – Світлана Алексієвич, 1983

Місто дівчат – Елізабет Ґілберт, 2019


Іноді так багато часу минає, поки нарешті щось зрозумієш. (с)

Я свідомо уникала романи американської письменниці Елізабет Ґілберт. Через мега популярність її книжки «Їсти, молитися, кохати», я вважала авторку “попсою”, яка не варта моєї снобської уваги. Але в якийсь момент багато поважних людей почали хвалити її останній твір “Місто дівчат” (City of Girls). Тому я все ж таки вирішила дати шанс і прослухала книжку в аудіоформаті. І зовсім не пожалкувала, адже роман цілком достойний.

1940 рік. 19-річна Вівіан Морріс приїздить до Нью-Йорку після того, як її вигнали з жіночого коледжу. Батьки не змогли винести сором за це, тому відправили дівчину до її тітки. Тітка Пег – власниця невеличкого театру на Мангеттені. Так Вівіан опиняється в центрі богемного театрального життя. Вистави, зірки, вечірки, алкоголь, закоханість, секс захоплюють дівчину. Але війна з кожним днем все ближче і ближче.

Continue reading Місто дівчат – Елізабет Ґілберт, 2019

Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009

Одразу попереджу, що буде дуже довгий текст…

Після різанини армії рф у Бучі, де було закатовано тисячі цивільних людей, зґвалтовано сотні жінок, дітей, літніх людей, у мене крутилося лише одне питання “ЯК?”. Як це трапилось? Невже в армії рф лише садисти? Як у цих покидьків можуть бути сімʼї, дружини, діти? Як таке чисте зло може існувати в сучасному суспільстві?

Саме тому я вирішила почитати книгу “Благоволительки” (The Kindly Ones) французько-американського письменника Джонатана Літтела. Адже вона про колишнього офіцера СС, який не з чуток знає, що таке війна та зло. Так, я знаю, що це фікшн, але автор доклав багато зусиль, щоб його написати. Він приїздив до України, провів багато часу в архівах, читаючи історичні документи, досьє, статті. Саме тому ця книга сповнена історичними фактами: іменами реальних постатей, описами подій, ландшафтними деталями, цифрами та іншими нюансами. Багато істориків хвалять письменника за історичну точність та правдивість. Джонатан Літтел навіть отримав Гонкурівську премію за цей твір.
Щодо подій в Україні я напишу трохи нижче.

Continue reading Благоволительки – Джонатан Літтел, 2009

Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі – Віктор Франкл, 1946

Той, хто знає, навіщо жити, може витримати будь-яке як.
Фрідріх Ніцше

Коли почалась війна, я перебувала у прострації. Я зовсім не розуміла як жити, що робити. Майбутнього не існувало взагалі. Все, що існувало в моєму житті – це новини, новини, новини. Значення “час” зникло. Всі дні перетворились на один безперервний день – 24 лютого.
Мене хвилював мій стан: мене хвилювало як не зійти з розуму від тривоги та страху, як жити в такий важкий період та взагалі як жити далі. Перші тижні я не могла читати, жодної сторінки. Але потім я почала шукати відповіді на мої питання. Так у моєму житті зʼявилась книга Віктора Франкла “Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі”.

Віктор Франкл – відомий австрійський психіатр та психолог. В 1942 році він потрапив до концтабору Терезієнштадт. З жовтня 1944 до кінця війни перебував в Аушвіці. Саме цей досвід привів Віктора Франкла до власного методу психотерапії – логотерапії. Якщо коротко, то логотерапія – це пошук людини власного сенсу життя. Навіть у стражданні можна знайти сенс.

Прагнення знайти сенс життя є головною мотивувальною силою в людині… Я не побоюся сказати, що у світі немає більш дієвої допомоги для виживання навіть в найжахливіших умовах, ніж усвідомлення, що твоє життя має сенс.

Continue reading Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі – Віктор Франкл, 1946