Крихкість усього нарешті вийшла на яв. (с)

Думаю, усі знають якщо не книгу “Дорога” (The Road) американського письменника Кормака Маккарті, то точно однойменний фільм з Вігго Мортенсеном. І якщо ви вже раз його прочитали або подивились, то точно не забудете. Це такий глибокий, потужний, атмосферний твір, що назавжди залишається з вами.

Сюжет простий: батько з сином йдуть на південь. Все навкруги сіре, повсюди лише бетон та залишки людських будівель. Природа знищена (ні тварин, ні рослин), часто йде дощ, герої носять маски.
Читач нічого не знає про цей світ: що трапилось, коли трапилось, де люди, чого бояться герої, чому саме південь. Все, що ми відчуваємо – це тривогу. Постійну тривогу та постійну небезпеку.

Продовжувати читання Дорога – Кормак Маккарті, 2006 →

Нам потрібне пророцтво(c)

Коли я прочитала “Катананхе” Софії Андрухович, мене переповнювали емоції, а не думки. І я рада, що відклала цю книгу. Усі ці дні я продовжувала думати про неї, шукати підтексти, роздумувати про міф і відсилки до нього.

Мені важко писати відгук на цей роман, адже важко пояснити, про що він, який він, для кого. Пішла почитала відгуки інших, як професійних критиків, так і звичайних читачів. І вони ще більше мене заплутали. Все, що я зрозуміла, що кожен бачить своє – і хз від чого це залежить: чи від внутрішньої свободи, чи дозволеної сексуальності, чи начитаності.

Коли я передивлялась свої стікери, виділені цитати чи сцени, які зачепили або навпаки не зрозуміла – то усвідомила, що роман став ще глибшим, ще обʼємнішим, ще крутішим. І що саме цікаве, що майже всі стікери з питаннями відпали, бо я таки знайшла відповіді. Правда, зʼявились і нові)))

Продовжувати читання Катананхе – Софії Андрухович, 2024 →

Він був тут. (с)

У кожному житті є своє ядро, своє осердя, свій епіцентр, з якого все проростає і куди все повертається. (с)

Так сталось, що я почала читати «Гамнет» (Hamnet) британської письменниці Меґґі О’Фаррелл після «Освіченої» Тари Вестовер. І скажу чесно, це було даремно. Оскільки у мене не було жодних емоційних сил. І ось я відкриваю книгу і майже на перших сторінках я знову читаю про фізичне насилля над дітьми.
Додайте до цього ще майстерність авторки відтворити ці відчуття героїв, їхні думки. І це емоційно вбиває, адже діти не мають боятися своїх батьків. 

Про що буде ця книга – написано на першій сторінці самою ж авторкою:

Пара, що мешкала в 1580-ті роки на Генлі-стріт у Стратфорді, мала трьох дітей: старшу Сюзанну та менших, близнюків Гамнета й Джудіт.
Хлопчик, Гамнет, помер у 1596 році, йому було одинадцять.
Чотири роки по тому або пізніше його батько написав пʼєсу під назвою «Гамлет».

За весь роман жодного разу не було названо імʼя героя. Він батько, чоловік, син, “той чоловік”. Але всі розуміють, що мається на увазі саме Вільям Шекспір. І ось ця легка недосказаність особисто мені дуже подобається. Бо авторка не спекулює відомою особистістю. Вона не заявляє, що все було само так. Вона просто розмірковує: “а що якби…”.

Продовжувати читання Гамнет – Меґґі О’Фаррелл, 2020 →

Вам потрібно впустити більше світу. (с)

У мене були великі очікування від книги “Те, що видно звідси” німецької письменниці Маріани Лекі. Всі відгуки, які я чула про неї – це “тепла, майстерна, чудова”.
Після “Освіченої” Тари Вестовер та  “Гамнета” Меґґі О’Фаррелл саме це я і потребувала. А саме загорнутися в щось тепле та затишне. Тому я і взялась за цей роман. Але все пішло не за планом.
Не знаю, чи це зі мною щось не так, чи з  книжкою. Є в мене теорія, що я зараз настільки в емоційній ямі після попередніх книжок, що навіть цей твір не зміг з неї дістати. (Але, якщо чесно, то я сама в неї не вірю.)
Тобто я не отримала те, що очікувала – читай сама дура, але дійсно книга здалась мені доволі нудною.

Буду писати відгук по частинам, на які поділена книга, тому будуть спойлери (я попереджу). Бо кожна з них викликала доволі різні емоції.

Продовжувати читання Те, що видно звідси – Маріана Лекі, 2017 →

Від мами важко полетіти. (с)

Я обожнюю книжки, в яких на першому плані не сам сюжет, а саме психологізм героїв. Коли герої відкриті перед читачем, оголені. Коли пірнаєш в їх саморефлексії, їх почуття, їх роздуми, їх логіку. І саме на це я очікую, коли бачу в анотації до книги, що це психологічний роман. Тому не дивно, що прочитавши «Коли відлітають серпокрильці» який написала Теа Саніна, я була трохи розчарована. Адже саме психологізму я і не отримала.

Завʼязка прекрасна!
Дмитро та Варвара – медіатори, тобто спеціалісти, які допомагають двом конфліктуючим сторонам прийти до консенсусу. До них в офіс приходить Роксана – 26-річна юристка та її 20-річний брат Олекса, щоб їм допомогли “порозумітися” з їх мамою Евою щодо спадку батька.

Продовжувати читання Коли відлітають серпокрильці – Теа Саніна, 2023 →