Ох, довго думав Бог, аби людям усякі кари попридумувати. Довго і добре думав, кумо. А ми і не знаємо, за що… (с)

На жаль, я та людина, яка до повномасштабного вторгнення рф читала більше російську літературу, ніж українську. Я виросла на цих мітах, що українська література лише про журбу та село. А сучасна література взагалі не заслуговує на увагу.
Але бажання все ж таки читати щось українське було. “Солодка Даруся” Марії Матіос – одна з найперших книг, яку я прочитала, свідомо обираючи українських письменників чи письменниць. Хоча я прочитала її десь 10 років тому, але вона все ще доволі популярна в Україні. Саме тому і хочу поділитися своєю думкою про цю книгу.

Сюжет розгортається у 1970-х у невеличкому селі на Буковині. Головна героїня на імʼя Даруся ще доволі молода жінка. Її вважають німою та трохи несповна розуму. Вона майже ні з ким не спілкується, живе сама, страждає на сильні головні болі. Лише Іван Цвичок – такий же дивакуватий, як і вона проявляє до неї ніжні почуття. Він розуміє, що з нею щось в дитинстві трапилось, через що вона і досі страждає.

Продовжувати читання Солодка Даруся – Марія Матіос, 2004 →

«Я [сердечко] БУСЬКІВ _АД». (с)

Я закінчила з “Білим попелом”, потім з “Танцем недоумка”, щоб перейти до головного боса  Іларіона Павлюка, а саме до роману “Я бачу вас цікавить пітьма”. Адже якщо ви хоч трохи крутитесь в книжних спільнотах, то ви просто не могли не чути про цю книгу.

Я змогла приборкати цього боса не з першої спроби. Я починала читати книгу вперше, коли була емоційно виснажена. І мене вистачило лише на першу главу, оскільки не змогла винести відчуття безнадійності та якоїсь чорнухи. Другий раз я почала читати вже більш в емоційно стабільному стані. І це зовсім інші відчуття. Книга захопила мене. 

Анотація  до роману:

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати... У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.

Продовжувати читання Я бачу, вас цікавить пітьма – Ілларіон Павлюк, 2020 →

він повільно відійшов від причалу — назад, в обійми самотності. (с)

До цього я читала в американського психіатра та психотерапевта Ірвіна Ялома лише nonfiction, такі як “Питання життя і смерті” та “Ліки від кохання”. Це різні історії з його особистого життя та практики. Тому придбавши для книжного клубу “Вовчиці” (що на ютюб-каналі “Палає”) його книжку “Проблема Спінози” (The Spinoza Problem) була приємно здивована, що це художній твір. І він мені дуууже сподобався.

Ця книжка про життя двох реальних людей: Розенберґа та Спінозу. Альфред Розенберґ – пропагандист та ідеолог німецького нацизму. Під час Другої світової війни вивозив до Німеччини з окупованих міст твори мистецтва, цінні книги тощо. Бенто Спіноза – нідерландський філософ-гуманіст єврейського походження. Через погляди на релігію був відлучений від єврейської громади.
Протягом всієї книги Розенберґ намагається вирішити “проблему Спінози”. А саме чому великий Гете так любив та поважав якогось єврея Спінозу. Як єврей зміг написати визначний текст “Етика”? Як єврей став генієм?

Продовжувати читання Проблема Спінози – Ірвін Ялом, 2012 →

Небезпека на людину чатує там, де немає Господа. (с)

Поняття “технотрилер” в мене точно асоціюється з українським письменником Максом Кідруком. Саме читаючи його біографію, я і дізналась що ж то таке. Вікіпедія пише, що “технотрилер — жанр художньої літератури, що досліджує взаємодію людини з реально існуючими технологіями, а насамперед — фатальні помилки у цій взаємодії, що призводять до техногенних катастроф.”

І саме такий роман “Де немає Бога” цього ж автора. Вже з обкладинки зрозуміло, що він буде про авіакатастрофу. І з перших сторінок читач стає свідком помилки за помилкою, що призведуть до цієї катастрофи.

Продовжувати читання Де немає Бога – Макс Кідрук, 2018 →

Я вже багато років підписана на Фейсбуці на письменника Павла Белянського, відомого як Паштет. Мені подобається його гумор, його вміння бачити й помічати цей світ. Завжди з радістю читаю його. Зараз він на фронті (мене все ще дивує використання у моїй повсякденності слів фронт, війна, бомби тощо) та продовжує писати. Але ці замальовки вже не про звичне, а про війну. Справжню війну, яка змітає на своєму шляху міста, містечка, села. Знищені до тла населені пункти, життя людей, долі людей та мрії людей. Павло Белянський описує свою війну, війну, яку він проживає зараз. І кожний його допис викликає у мене сльози, навіть, або краще сказати, особливо коли він з геппі ендом. Зараз все що я можу зробити для нього – це відсилати проміні підтримки, донатити на ЗСУ та купити його книжку. Що я і зробила.

Ще до війни (повномасштабної) в автора вийшла збірка оповідань під назвою “Я працюю на цвинтарі”. У книгарні був примірник лише російською мовою, тому я придбала те, що було. Незважаючи на те, що я точно не фанат короткої прози та відразу до російської мови (такі вже реалії мого світу), я отримала величезне задоволення від збірки.

Продовжувати читання Я працюю на цвинтарі – Павло Паштет Белянський, 2016 →