Вершилися чари. Усі це відчували: вершилися чари. (с)

У мене давно лежала «Книга для дітей» (The Children’s Book) англійської письменниці А.С.Баєтт. Правда, руснявою. Оскільки на обкладинці був солдат Першої світової війни, то була впевнена, що вона саме про війну. Але ось вона вийшла українською мовою, та ще й у перекладі Ярослави Стріхи. І я просто не змогла встояти перед нею. І як виявилось – книга не про війну (ну майже). І взагалі – це одна з найкращих книг, яку я прочитала за цей рік. Вона чудесна та дивовижна. 

Від книжки неможливо відірватися. Та й насправді і не хочеться. Давно в мене не було, щоб просто книга несла тебе, заколихуючи своєю атмосферою, розповідаючи цікаві історії. Я відчувала себе дитиною, яка слухає казки і була від цього щасливою.
Проте це не якась сонячна, радісна чи мила книжка. Ні, тут вистачає і складних історій: починаючи від безхатька-сироти та закінчуючи інцестом. Але навіть вони просякнуті магією 

Наші світи взаємопроникні.
 […]
Видимий і невидимий світи взаємоповʼязані й накладаються один на одного. Будь-якої миті можна спіткнутися і провалитися з одного світу в інший.

Продовжувати читання Книга для дітей – А. С. Баєтт, 2009 →

Мова завжди є вірною супутницею імперії, тож разом вони зароджуються, зростають і сягають розквіту. А згодом разом і занепадають. Антоніо де Небріха

Прочитавши “Жовтолику” Ребекки Кван, я так і не змогла зрозуміти, що ж не так із цією авторкою. А з нею точно щось не так. Її трилогія “Макова війна”, як і “Жовтолика” не вразили мене. Наче і цікаво, але думок нуль.
Тому я вирішила прочитати її “Вавилон. Прихована історія” (Babel, Or the Necessity of Violence: An Arcane History of the Oxford Translators’ Revolution), щоб остаточно зробити висновки. Якщо попередні книжки якось пройшли повз мене, то ця мене прям дратувала. І, нарешті, я зрозуміла, що ж не так із Ребеккою Кван. Але все по черзі.

Отже, “Вавилон”. Анотація до книги:

Історичне епічне фентезі про студентські революції, колоніальний спротив та використання мови й перекладу як інструмента домінування імперії.

1828 рік. Робіна Свіфта, осиротілого через спалах холери в Кантоні, забирає в Лондон загадковий професор Ловелл. Там Робін роками навчається латини, давньогрецької та китайської, готуючись одного дня вступити до престижного Королівського інституту перекладу Оксфордського університету, також відомого як Вавилон. Вежа та її студенти — це світовий центр перекладу, і, що важливіше, магії. Сріблярство — мистецтво проявлення значеннєвих втрат у перекладі за допомогою срібних зливків. Саме завдяки сріблярству британці здобули нечувану силу, бо ж таємне ремесло допомагає імперії в колоніальних прагненнях.
Для Робіна Оксфорд — це утопія, присвячена пошуку знання. Але знання кориться владі, і як китайський хлопчик, що виріс у Британії, він розуміє, що служити Вавилону означає зрадити свою батьківщину. Після початку навчання Робін опиняється між Вавилоном і таємним товариством «Гермес» — організацією, що прагне зупинити розширення імперії. Коли Британія задумує почати несправедливу війну з Китаєм через срібло та опіум, Робіну доведеться зробити вибір.

Ця книга мала б стати моїм фаворитом цього року. Адже я обожнюю Вікторіанську Англію, фентезі та історичні романи. А “Вавилон” – це прям комбо. Але щось пішло не так.

Продовжувати читання Вавилон – Ребекка Кван, 2022 →

Коли існує сила? Лише в момент її застосування. (с)

Особисто, я люблю жанрові книги. Дуже часто це гарні книги для відпочинку. Але головне їх завдання – вони мають розважати. Вони мають бути захопливими, щоб сюжет нісся, а в тебе не було часу і подумати про логічність дій, мотивацію героїв, сюжетні діри. Бо тільки сюжет провисне – все, ти всі ці недоліки починаєш бачити.

От так у мене було з антиутопією “Сила” (The Power) британської письменниці Наомі Альдерман. Задум класний, структура книги також інтригує, але не вистачає ось цього захоплення, драйву. Читаєш – наче і цікаво, але легко відкладаєш книгу. І через це помічаєш ось ці пройоби, або навіть скептицизм, що саме так суспільство діяло б.

Отже, в якийсь момент у дівчат по всьому світу зʼявляється Сила, щось типу електричного струму, яким вони можуть бити (наприклад, хлопців). Потім ці дівчата розкривають цей дар і в старших жінках. І що почали жінки робити з цією силою? Правильно, бити кривдників, тобто чоловіків, захоплювати владу в містах, країнах. Тепер жінки стали контролювати світ. Чоловікам, певна річ, це не подобається (дивно, чому?), тому вони намагаються втримати свої привілеї, створивши терористичну організацію “Чоловіча сила” (звучить, як назва препарату для потенції).
Але хто ж переможе?

Продовжувати читання Сила – Наомі Алдерман, 2016 →