Архів теґу: #історія

Позивний для Йова – Олександр Михед, 2023

Відгуки, Сучасна література, , ,

Це книжка про те, що неможливо забути. І пробачити. (с)

Коли я читала “77 днів лютого”, то розуміла навіщо читаю книгу про війну, яка ще не закінчилась. Саме щоб проговорити свої болі, страхи, відчуття. Все ще вони були свіжі і потребували виходу назовні. Певна річ, що це не єдина причина, але особисто для мене одна з головних. 

Беручись за «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, я знову і знову запитувала себе чому саме зараз я її читаю. В цей раз відповідь була «щоб не забути». Ми всі втомились. І не треба маніпулювати і писати, що якщо ти в не окопі, то не маєш право на це відчуття. Жити під час війни – важко. Всім. Точка. Але треба звідкись брати сили і продовжувати жити, підтримувати військових, волонтерів, тих хто не справляється. І ось ця злість до ворога дає сил, тому треба її підкріплювати. Для людей типу «любов врятує світ» зараз не час. Нагадувати собі скільки українців і не тільки українців загинуло від русні. Нагадувати про біль, який ми пережили, про страх, до якого ми звикли, про злість, яка вже не така гостра, на жаль. 

Продовжувати читання Позивний для Йова – Олександр Михед, 2023 →

Проблема Спінози – Ірвін Ялом, 2012

Відгуки, Сучасна література, , , , ,


він повільно відійшов від причалу — назад, в обійми самотності. (с)

До цього я читала в американського психіатра та психотерапевта Ірвіна Ялома лише nonfiction, такі як “Питання життя і смерті” та “Ліки від кохання”. Це різні історії з його особистого життя та практики. Тому придбавши для книжного клубу “Вовчиці” (що на ютюб-каналі “Палає”) його книжку “Проблема Спінози” (The Spinoza Problem) була приємно здивована, що це художній твір. І він мені дуууже сподобався.

Ця книжка про життя двох реальних людей: Розенберґа та Спінозу. Альфред Розенберґ – пропагандист та ідеолог німецького нацизму. Під час Другої світової війни вивозив до Німеччини з окупованих міст твори мистецтва, цінні книги тощо. Бенто Спіноза – нідерландський філософ-гуманіст єврейського походження. Через погляди на релігію був відлучений від єврейської громади.
Протягом всієї книги Розенберґ намагається вирішити “проблему Спінози”. А саме чому великий Гете так любив та поважав якогось єврея Спінозу. Як єврей зміг написати визначний текст “Етика”? Як єврей став генієм?

Продовжувати читання Проблема Спінози – Ірвін Ялом, 2012 →

Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки – Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль, 2012

Відгуки, Сучасна література, , ,

Останнім часом я все більше і більше чую про Моссад. А саме, що Україні треба створити власний Моссад. Після перемоги нашої країни над рф, нам треба організація, яка знищить усіх покидьків, які вбивали, ґвалтували та знищували український народ, але встигли повернутися в рашку безкарно. І я підтримую цю ідею, як і багато моїх друзів.
Саме тому я вирішила послухати аудіокнигу про Моссад. Мені було цікаво дізнатися про ізраїльську розвідку та як вона працює. Тож я придбала “Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки” історика та одного з провідних експертів зі шпигунства Міхаеля Бар-Зохара та журналіста Ніссіма Мішаля.

Ця книжка, як очевидно з назви (але не для всіх, нижче поясню про що я) – це збірка описів реальних операцій Моссаду. Майже всі вони про велич, спритність та кмітливість агентів ізраїльської розвідки. Хоча деякі історії й про провали. Тут є знайома історія про Елі Коена (якщо ви дивились серіал «Шпигун» (The Spy) з Сашею Бароном Коеном у головній ролі), про викрадення Адольфа Ейхмана, запобігання створення ядерної зброї Іраном, пошуки зниклого хлопчика або операції по поверненню євреїв з різних країн та ще багато інших.

Продовжувати читання Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки – Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль, 2012 →

Оргія – Леся Українка, 1913

XX ст, Відгуки, , , ,

Пам’ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.(с)

У школі, де я навчалась була дуже сильна вчителька з української мови та літератури. Ольга Віталіївна завдяки своїй внутрішній силі та цінностям змогла з легкістю завоювати авторитет. Тому я читала усі книжки, які від нас вимагала програма, та Ольга Віталіївна. Я багато що памʼятаю зі шкільних років. От, наприклад, дотепер памʼятаю уривок з «Intermezzo» Коцюбинського, де герой їв соковиту сливу, читаючи газету про загиблих. Не знаю чому, але це мене вразило. А зараз, живучи в 2023, я сама читаю новини про загиблих, про закатованих, про знищені міста під час сніданку. Такі реалії мого життя…

З початком повномасштабної війни я почала перечитувати всю українську класику. Це бажання зʼявилось ще після прочитання роману “Амадоки” Софії Андрухович, але з лютого 2022 бажання переросло в дію.
Після “Амадоки” я зрозуміла, що мої знання з української літератури дуже поверхові. І мені пощастило попасти на курс “Історія української літератури” в Litosvita. Це один з найкращих курсів, що я проходила за своє життя. 10 лекцій та 5 семінарів з найкращими літературознавцями та критиками: Ростислав Семків, Віра Агеєва, Богдана Романцова, Ганна Улюра та інші. Ми розбирали важливі для нашої літератури письменників та письменниць: від Котляревського до Жадана. Їх становлення, вплив, твори. Я дізналась про такі поняття як інтертекстуальність, західний канон, синестезія, конструктивний динамізм або кверофутуризм. Це були дуже продуктивні 3 місяці. Це було саме те, чого мені так не вистачало.

Продовжувати читання Оргія – Леся Українка, 1913 →

Амадока – Софія Андрухович, 2020

Відгуки, Сучасна література, , , , ,


Всі мої слова мають сенс, ти тільки слухай уважно. Я розповідаю тобі твою історію(с)
Я, виявляється, виникаю з пам’яти, а не з заплідненої яйцеклітини. (c)

Я все своє життя говорила російською мовою. А як інакше: мама – росіянка, російськомовне місто, літні канікули у бабусі в росії.  І чесно кажучи, мовне питання взагалі не повставало. Але в той самий час я завжди була проти російської мови як другої державної (ця теза мене навіть обурювала! “у нас є українська, навіщо друга?!? це не росія!”) і що моя дитина буде говорити тільки українською (як це жило в мені – не знаю).
Після Революції гідності почала потрохи думати про самоідентифікацію, мовне питання, впливу росії на нашу країну, історію України. Але на жаль я знайшла швидкі відповіді, тому поверхневі та часто неправдиві.

До чого це я: роман “Амадока” Софії Андрухович змінив мене (якби пафосно це не звучало). Він змусив мене знову поставити ті самі питання, порефлексувати на ці теми і знайти зовсім інші відповіді. Книга розповіла мені про Розстріляне відродження. А вже знаючи, що близько 30 тисяч українських митців було знищено радянським союзом в 30-х роках, то ніяких сумнівів чи виправдань просто не може існувати. Саме “Амадока” відкрила для мене українську літературу та початок формування української свідомої самоідентифікації.

Продовжувати читання Амадока – Софія Андрухович, 2020 →